fbpx
Виховання дітей
Перший мій шлюб був нещасливий. В 30 років я вийшла заміж вдруге. У мого чоловіка був 2-річний син. І вийшло так, що вийшовши заміж, я відразу, в той же день, стала мамою. Я всією душею горнулася до цієї дитини, а він називав мене мамою. Я робила все: прала, готувала, прибирала, водила його на різні секції та гуртки. Всю себе присвячувала синові чоловіка. Так минуло 13 років, і лише зараз я зрозуміла, ким була для них

Перший шлюб у мене був нещасливий. Я заміжня вже вдруге. Перший раз я вийшла заміж, бо вже чекала дитину. Але стати мамою мені не судилося. З чоловіком ми ніколи особливо не ладнали, тому після декількох місяців подружнього життя вирішили мирно розійтися в різні боки. Ми розуміли, що у нас не дуже добрі сімейні стосунки, тому обоє вирішили, що поки ми молоді, то маємо шукати собі пару, щоб життя прожити щасливо в сім’ї. Як не дивно, але зараз ми дуже хороші друзі і можемо звертатися один до одного за допомогою та життєвою порадою.

Після розлучення я довгий час не дивилася на чоловіків. Вступила до університету, добре вчилася. А після закінчення влаштувалася на непогану роботу. Так і закрутилася моя доросле життя. Я і не помітила, як зустріла свої вже не зовсім молоді 30 років.

На роботі я познайомилася з чоловіком. Він був теж розлучений, з тією лише різницею, що на руках у нього залишився дворічний маленький синочок. Ми якось швидко знайшли спільну мову і стали хорошими друзями. Поступово ці відносини переросли в сімейні. Так я вийшла заміж вдруге і відразу набула маленьку дитинку. Цього хлопчика я полюбила всім серцем.

З маленьким я дуже швидко порозумілася. Він називав мене мамою, і я відчувала себе справжньою частинкою їхньої сім’ї. Зараз цьому малюкові вже 13 років. Вік непростий, хлопчик має складний характер, але я намагаюся допомагати йому. Ось тільки контакту між нами останнім часом я не спостерігаю.

Він став дуже мовчазним, перестав зовсім звертати на мене увагу, поважати мене. Але це все проходить. Я сама знаю на власному досвіді, як це, коли підліток стає просто незрозумілим. У мене є молодший брат, з яким ми все це проходили. Тому, досвід спілкування з такими дітьми у мене вже склався. Я з великою наснагою стала чекати, коли прийде цей непростий період.

Але вся складність в тому, що мій син, а я його саме таким і вважаю, став постійно мені нагадувати, що я йому ніхто, що я йому нерідна мати і слухати він мене не збирається. На всі мої зауваження він просто або не звертає уваги, або тут же починає робити все навпаки, аби не так як я сказала.

Спробувала поскаржитися на сина своєму чоловікові, думала, що хоч від нього буде якась підтримка. Але його відповідь мене геть засмутила. Він з незворушним спокоєм сказав, щоб я просто не лізла до хлопця, адже я його зовсім не розумію! Мені стало дуже прикро. Я ці слова сприймаю, як натяк на те, що хоч я і є частинкою їхньої сім’ї, але виходить що не зовсім повноцінною, наче я чужа для них.

Значить, поки він був маленьким і потребував допомоги і тепла та догляду своєї матері, я була потрібна і мамою називалася. А тепер, коли він практично став самостійною і майже дорослою людиною, то я виявилася непотрібною і чужою тіткою? Ось чого-чого, а такого я точно не очікувала.

Я з перших днів всією душею припала до цієї дитини. Я ні на одну секунду за ці 13 років жодного разу не відчула ні крапельки злоби чи роздратування до нього. Я повністю своє життя присвятила йому та його батькові. А тепер мене не потрібно ні слухати, ні поважати. Так виходить?

Ну я ще б могла трішки зрозуміти дитину, він ще не розуміє, що говорить та й вік такий складний у нього зараз, що навіть рідні матері важко знаходять мову зі своїми дітьми. Але мій чоловік, а його батько! Невже він дійсно не розуміє, що приносить мені таким ставленням лише смуток! Виходить, що своє життя витрачаю на чужу сім’ю, які за ці всі роки так і не прийняли мене, як рідну їм людину.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook