В Україні наполегливо вважається, що хороший батько той, хто допомагає дитині до пенсії. Її пенсії. Напевно тільки у нас в країні мами і тати дорослих дітей часто тягнуть на собі ще й родину дорослого чада. За матеріалами
Не кажу про бажання мам і тат підтримати, допомогти, побалувати вже самостійних дітей чимось смачненьким. Моя сьогоднішня розповідь про інше. Поділилася історією і винесла її на читацький суд одна з моїх знайомих. Розповідь від першої особи.
-Мама, – щебече моя доросла і давно заміжня дочка Рома, – не візьмеш до себе на тиждень-другий Мирославу?
Я на пенсію недавно пішла. Час, для того, щоб займатися онукою-першокласницею у мене є. І повозитися мені з нею в радість. Але з досвіду знаю, що тижнем-другим справа не обійдеться. Проходили вже.
А це означає, що на місяць, як мінімум, мені доведеться відмовитися від свого життя, возити дівчинку в школу, досить далеко возити. Ми з дочкою НЕ поряд живемо, такий був її вибір, коли вони з чоловіком кредит взяли: щоб не поруч ні зі свекрухою, ні з тещею.
-Рома, – кажу, – ти уявляєш, що в тебе дочка в школу пішла, що заняття закінчуються рано, а це значить, що мені годин з 8 ранку і до 12 дня доведеться тинятися десь? Не їхати ж назад, далеко. А уроки? Програма зараз зовсім не та …
-Так навіщо їздити, – лащиться дочка, – ти ж можеш це час у нас посидіти. Мирославу потім ще в музикалку треба відправляти.
Приїхали. Це означає, що «сидіти» у них я буду годин до 5-ї вечора? А саме подружжя приходять до 7-ми годин. І в принципі, Мирослава спокійно і одна посидіти може, та й дочка моя не так далеко від будинку працює. І з вересня вона справлялася з обов’язками мами першокласниці.
В чому справа, запитаєте? Я теж запитала.
-Нам світло за несплату відключили, хи-хи. Ми з Дімою нормально існуємо, ми ж на роботі весь день, а Мирослава уроки робити, мультики дивитися … І воду гарячу перекрили.
-Знову? Ви що, знову кілька місяців не оплачували комуналку?
-Ой, мам, не дратуй. Так візьмеш Мирославу чи мені свекрусі на коліна падати?
Мирославу візьму, внучка же. Свати не візьмуть, відмоввлять цього разу.
-Майже місяць в садок возила Мирославу від себе, – це говорили свати рік тому, – молоді теж просилися до мене пожити, але знаєте, хочете осуджуйте мене, хочете ні – не пустила. Синові 31 рік, невістці 30. А жити ніяк не навчаться.
-У нас же кредит, – Рома по телефону почала захищатися від моїх нaпaдок, – ви свого часу квартири від держави просто так отримували, а нам тепер ніхто просто так нічого не дає. Ти так хоч півроку поживи, як ми поневірялися …
-На половину квартири ми з сватами вам грошей дали, – кажу, – при ваших з зятем зарплатах, платити її НЕ напряжно, якщо розумно витрачати бюджет, але ви жити не вмієте і вміти не хочете.
-Я давала синові гроші на оплату боргу за квартиру, – зізнавалася тоді сваха, – куди поділи?
Питання риторичне. Куди вони всі дівають? Дочка то волосся пофарбує в дорогому салоні, то сумочку нову придбає, то сукню, то чобітки. Зять теж не відстає: то на риболовлю з друзями їде, то телефон поміняє.
-Жити зараз хочеться, – кажуть «діти» мало не хором, – ми вас платити борги не просимо, можете ви хоча б з онукою допомогти? І так дві бабусі, а жодну зайвий раз не напружуємо.
Онуку я взяла. Важко, але скриплю. Хоча свати і вилаяли мене.
-Так вони і зовсім жити не навчаться, так я розумію, що шкода, що дівчинка ні в чому не винна, але мені старший син каже, що пора вже ставити питання перед компетентними оргaнами про те, які з наших дітей батьки, – і залилася сльозами, – ми, ми з тобою винні. Рoзбeстили, не навчили. А нас не стане? Син же з невісткою, як бабка з байки.
Мирослава жила у мене всього тиждень. Потім Рома з сином приїхали за нею.
-Забираєм, – Рома була весела, – бачиш, знайшли гроші самі. Спасибі за допомогу. Давайте чай поп’ємо, у нас з Дімасом радісна новина: скоро пoпoвнення буде, на цей раз будемо хлопчика чекати, спадкоємця.
Дочку я не привітала. Розвернулася і в кімнату пішла. Ридає? Нехай ридає. Образилася. А яке поповнення, якщо з однією дитиною жити не навчилися? Ось в глибині душі мені і соромно, але слова привітання я з себе видавити не змогла.
-Я теж не привітала, – зізналася сваха, злягли від «новини» з гіпeртoнічним крuзом, – Своєї голови немає. Нашу НЕ приставиш. Мабуть скоро ми з тобою, Надя, будемо по дитині собі розбирати в разі чергових комунальних боргів. Ми з тобою жaхлuві бабусі, Надя. Не радіємо за дітей, ревемо. Внучат не хочемо більше.
Ось такі ми «неправильні» бабусі.
