Так вийшло, що ще з самого дитинства мене весь час усі порівнювали з моєю двоюрідною сестрою Ніною. І, зрозуміло, ставили її мені завжди в приклад, а я, відповідно, мала наслідувати її.
І мене це втомило так, що я ту Ніну просто вже бачити не могла й чути не хотіла.
– Ніна розумниця у нас така, – нахвалювала сестру бабуся, – щороку грамоти он похвальні приносить додому, – відмінниця, посидюща така, старанна, ідеальна дівчинка в усьому, не те, що ти! Оцінки погані, навчання зовсім тобі не йде.
– Ніночка наша по дому все робити вміє, – говорила мені мама, – днями твоя тітка Одарка мене пирогом пригощала, Ніна сама їх напекла, а ти без нагадувань і посуд за собою не помиєш ніколи. Отака у мене донька.
– Ніна документи подала на економічний, – говорив мені тато, – дуже хороша і перспективна професія в наші дні, гроші гарні буде заробляти і майбутнє у неї хороше буде. А от ти ким будеш? Журналісткою, якісь мемуари писати? Сміх та й годі.
Час минав дуже швидко, роки збігали, ми з Ніною закінчували інститути. Мене запросили в газету невеличку місцеву працювати, а сестра зі своєю економічною освітою влаштувалася менеджером в якийсь офіс.
– Ось у людини хороша робота, – заздрила мама моїй сестрі і тітці, – папірці перекладає собі весь день, а ти їздиш з одного краю країни на інший за якісь суцільні копійки!
А потім я купила собі квартиру в кредит та з’їхала від батьків. У 23 роки, тільки, щоб не чути більше про Ніночку цю.
Незабаром, незважаючи на чималі виплати по кредиту, які я завжди вчасно виплачувала, я і машину собі придбала, стару, правда, але все ж, тепер я сама за рулем їздила, стала вже зовсім незалежною.
Потім я частенько їздила вже по закордонних відрядженнях, заодно підробляла в різних видавництвах, адже дуже люблю свою роботі і заробити є гарна нагода, а, буваючи у своїх мами й тата в гостях, вислуховувала постійно новини про таке яскраве життя своєї сестри Ніни.
Їй мама з татом за безпосередньої участі нашої бабусі, купили хорошу однокімнатну квартиру, щоб вона мала своє власне житло.
А вже в 25 років Ніна вийшла заміж, приблизно в той же час її фірма якось дуже швидко та несподівано збанкрутувала, а Ніна не стала шукати іншу роботу, адже вона вже чекала дитину і ось-ось мала стати мамою.
– Правильно вона все в житті робить, – не втомлювалися говорити родичі, – в 26 років пора ставати матір’ю, жінка повинна бути заміжня, адже лише сім’я хороша може зробити її щасливою. А ти зі своєю свободою і незалежністю, в старості залишишся одна, так і будеш сидіти в дівках, нікому й чашку води буде тобі подати.
А потім Ніна відразу стала мамою вдруге і бабуся тихо переписала на неї свою двокімнатну квартиру, а сама пішла жити в однокімнатну квартиру Ніни, щоб тій більше місця було. А, коли моя сестра вже чекала на третю дитину, її чоловік залишив, проміняв на іншу.
Їй було 32, на той час, як і мені, у неї ось-ось з’явиться третя дитина, а на життя залишилися лише аліменти. А я вже виплатила свій кредит на квартиру та двічі поміняла власну машину на новішу і дорогу модель.
– Слухай, – зателефонувала одного разу бабуся мені, несподівано, коли я виставила другу машину на продаж, – я тут подумала, віддала б ти нашій Ніночці свій автомобіль, а собі ще купиш, ти ж заробляєш добре в нас.
Я навіть не могла повірити, що моя рідна бабуся таке може колись мені сказати. Це наче цукерку свою просто віддай, а не дороге авто. З якого дива?
– З якого дива, – кажу я їй, – я буду двоюрідній сестрі робити такі дорогі подарунки, це що сукня якась? Та й не можу я без автомобіля, мені працювати треба, я маю бути завжди швидка, я цю продаю, а беру у знайомого відразу наступну, грошей у мене відкладено тільки на доплату. Я стільки років працювала, щоб мати те, що маю зараз.
– Сестрі твоїй зараз дуже важко, – пояснила бабуся, – їй допомогти потрібно, у неї вже з’явилося третє дитя, їй машина потрібніше, адже ти одна. Їй діточок возити треба, кого в школу, кого в поліклініку, кого на гуртки різні. А ти ж одна.
– Бабусю, – відповідаю я знову терпляче, – я не буду дарувати сестрі такі подарунки ніколи. Я все в житті досягла сама, мені квартир ніхто не дарував і ніхто мені й копійкою не допоміг, навіть ти, коли бували часи, що й мені було важко. А Ніні самій варто було думати краще, коли вона ставала мамою.
Бабуся сказала, що в мене совісті немає і я невдячна дуже людина. А дякувати я повинна була кому? Бабусю, яка виділила з нас двох улюбленицю та спочатку одну квартиру їй допомогла купити, потім другу залишила? Або Ніну, яка постійно усім скаржиться на свою непросту долю, і просить грошей у родичів?
А потім мені ще й сама Ніна зателефонувала, чим мене вже зовсім здивувала сестра.
– Привіт, сестро, я чула від рідні, що ти машину свою продаєш? Віддай її мені, моїм діткам дуже потрібно. А я розрахуюся з тобою згодом поступово, коли на роботу вийду. Частинами буду віддавати. Це ж діточки малі, розумієш. Для них потрібно жити та все для них робити! Це твої племінники рідні, ти маєш про них подбати, раз своїх дітей у тебе немає.
Що я винна двоюрідним племінникам? І ще. Яка робота? Через три роки, та ще й невідомо, чи зможе Ніна нормально влаштуватися після третього декрету поспіль. І як вона з трьома малими дітьми зможе працювати і ще відкладати?
Відмовила я сестрі відразу, знову все детально пояснивши. Тут навіть мама моя обурилася тому, що родичі щось у мене просять.
Моя мама дуже добре завжди ставилася до Ніни але коли бабуся їй залишила свою квартиру, то й мамі теж це дуже не сподобалося.
– Тітка твоя дзвонила знову мені. Посперечалася я з нею через твій автомобіль. Ми з батьком теж допомагали грішми, коли Ніні однокімнатну квартиру купували, так нам борги досі віддають.
Тітка моя й мені теж зателефонувала:
– І не соромно тобі, племіннице, – говорила вона мені так впевнено, – відмовляти багатодітній матусі? Своїх дітей немає, за сестру хоча б раділа б. У тебе все одно дітей ніколи не буле!
Я поклала відразу телефон та більше ніколи не беру його, коли мені телефонує хтось з родини, крім батьків.
І ні, я нікому нічого не винна. Мій вибір – кар’єра, а потім вже сім’я та діти. Ніна обрала своє. Яке я маю відношення до її дітей? Хіба я маю їх годувати?
Фото ілюстративне.
