— Мама знову запросила родичів! Скільки ж це може тривати? — обурено вигукнув Кирило.

Він відчував сильне роздратування, метаючись по вітальні і не знаходячи собі місця.

Його молодший брат, Тарас, лише скоса подивився на старшого і важко зітхнув.

Йому ситуація теж була не до вподоби, хоча він демонстрував значно більше стриманості.

— І що ми з цим будемо робити? Неймовірна кількість бажаючих пожити на всьому готовому, — промовив Тарас.

— Саме так! А потім Дарина знову телефонує й просить у мене гроші! Вона ж усі заощадження витрачає на цю юрбу! Мене це виводить з рівноваги, Тарасе!

— Ти думаєш, мені це приємно? — відповів Тарас.

Брати похмуро обмінялися поглядами. Фінансування відпочинку цілої когорти родичів ніяк не вписувалося в їхні плани.

Особливо враховуючи, що більшість цих людей вони бачили вперше.

Кирило та Тарас завжди були готові підтримати матір матеріально, але оплачувати чужий відпочинок вони вважали неприпустимим.

Рік у рік їхня мати, Дарина, приймала різноманітних родичів.

Примітно, що вони самі її знаходили, нав’язувалися в гості, а Дарина не могла відмовити.

Вона вважала, що їй пощастило жити біля моря в Одеській області, і через свою неймовірну доброту дозволяла як далеким, так і близьким родичам гостювати у себе.

Зі сторони це іноді виглядало так, ніби вона сама завзято запрошує всіх на узбережжя.

Звісно, Дарина розуміла, що гості мали б компенсувати витрати, хоча б на харчування.

Але мало хто з них реально долучався до спільного бюджету.

Люди швидко рознесли поголос, що Дарина надзвичайно щедра й нікому не дасть залишитися голодним, тому спокійно виправдовувалися нестачею коштів, казали, що ледве назбирали на квитки, чи вигадували інші зворушливі історії.

Саме це найбільше обурювало Тараса та Кирила.

Вони чудово бачили справжню причину такого нахабства і навіть одного разу спробували вигнати особливо нахабних постояльців геть.

Але Дарина рішуче стала на захист своїх гостей і навіть насварила синів за їхню негостинність.

— Мамо, але ж вони тобою просто користуються! А ти потім змушена просити у нас грошей!

— Вам шкода допомогти мені?

— Тобі – ні! Але ми не збираємося оплачувати чужі обіди!

— Тарасе, припини на мене підвищувати голос!

Очі матері миттєво наповнилися сльозами, і брати швидко відступили — не можна ж сперечатися з людиною, яка плаче.

Дарина ж у глибині душі усвідомлювала правоту своїх синів, але просто не могла нічого вдіяти зі своєю надмірною м’якістю.

Коли телефонував черговий родич і жалівся, що не має фінансової можливості вивезти сім’ю на море через високі ціни, Дарина сама пропонувала пожити у неї кілька днів.

Звісно, ці “кілька днів” регулярно перетворювалися на два тижні, а обіцянки повної оплати — на мізерні суми, яких не вистачало навіть на покриття рахунків за комунальні послуги та їжу.

Ось і цього разу Дарина гостинно прийняла троюрідних тітку Ірину та дядька Романа з їхніми двома дітьми на п’ять діб, а вони затрималися на десять.

Неминуче фінанси Дарини вичерпалися, і вона знову почала телефонувати синам.

А ті, у свою чергу, зустрілися, щоб обміркувати план дій.

Тарас похмуро дивився на Кирила, Кирило дивився на Тараса, але жодна свіжа ідея не приходила їм у голову.

Застосувати силу вони не могли — мати б засмутилася, та й ситуацію це не виправило б.

— Послухай, а пам’ятаєш, поки ми жили тут усі разом — такого не траплялося.

— Точно, тоді мама сама рідко кого пускала. Казала, що спочатку треба нас на ноги поставити, а вже потім думати про допомогу іншим.

Брати перезирнулися, і в голові Тараса почав формуватися чіткий задум.

Кирило помітив, як хитро загорілися очі брата, і запитально підняв брову.

— Ну ж бо, викладай, що надумав!

— Кириле, а ти не хочеш пожити деякий час із мамою?

— Що ти кажеш? У мене ж своя квартира!

— Так, але скажемо, що у тебе триває капітальний ремонт. А я розповім, що мене попросили звільнити орендоване помешкання. Хто ж міг передбачити, що власник так несподівано змінить плани.

Кирило задумливо почухав підборіддя, потім знизав плечима і нерішуче запитав:

— І що це нам дасть?

— По-перше, ми зможемо змусити Романа та Ірину швидше з’їхати.

Будемо діяти зсередини, створюючи некомфортні умови.

— А по-друге?

— Спробуємо вселити мамі думку, що родичам потрібно відмовляти.

Я розумію, що найближчих можна кликати, але вони і платять самі, як, наприклад, дядько Богдан.

— Думаєш, ми зможемо її переконати?

— Ми принаймні мусимо спробувати.

Брати узгодили всі деталі свого плану і роз’їхалися. Кирило не був упевнений в успіху — скільки разів вони вже намагалися переконати матір, а ситуація залишалася незмінною.

Але він вирішив знову довіритися братові, адже ідеї Тараса зазвичай спрацьовували.

Наступного дня Дарина була абсолютно здивована дзвінком у двері.

Вона нікого не чекала о цій порі, а її гості ще міцно спали.

Вони, як правило, прокидалися ближче до обіду, а лягали спати аж о другій ночі, чим сильно заважали Дарині.

— Хто там?

— Мамо, відчиняй! Ми приїхали! — пролунав бадьорий голос Тараса.

Дарина здивовано підняла брови, але натиснула кнопку, що відчиняла ворота.

За кілька хвилин обидва автомобілі синів стояли у дворі, а самі хлопці вже сиділи на кухні, насолоджуючись гарячою ароматною кавою.

— Чого це ви обоє вирішили мене провідати з самого ранку?

Дарина любила синів, але не завжди могла зрозуміти їхні вчинки.

Як пояснити їхню ранню появу, ще й одночасну, та й чому вони весь час переморгуються?

— Мамо, а ти нас любиш?

— Що за дурниці? Ти ж сам знаєш, Кириле!

— Тоді приймеш нас у себе на тиждень-два?

— Що? Ви ж уже п’ять років живете окремо! Навіщо вам повертатися сюди?

— Мамо, ну це ж наш рідний дім.

Тарас швидко перебив брата і постарався бути якомога серйознішим.

Він розумів, що мама не має нічого запідозрити.

— Мамо, у нас просто дивне співпадіння обставин. Кирило робить ремонт, і не хоче дихати фарбою, у нього там ціла бригада працює, а мене попросили звільнити орендовану квартиру.

— Ми зустрілися біля твого будинку! Самі були здивовані!

Кирило дивився на неї очима, що випромінювали повну невинність, і Дарина вирішила не допитуватися.

Брати пройшлися по кімнатах, а потім Тарас увімкнув гучну музику.

— Тарасе, що ти робиш? Там же ще сплять!

— Мамо, вже час обіду! Нехай прокидаються. А ти що, ще й готуєш на них?

— Не твоя справа! — відрізала Дарина, але потім опустила плечі і зізналася: — Вони якось спробували самі готувати і ледь кухню мені не спалили, а вдруге розбили купу посуду!

— І як ти це терпиш?

— Ну, вони ж родичі, я не можу їх вигнати.

— Мамо, то давай ми тобі допоможемо!

Дарина мало не погодилася на пропозицію сина, але потім похитала головою. Вона була надзвичайно миролюбною і їй було простіше поступитися, ніж ризикувати когось образити. До того ж, їй не хотілося конфліктувати з родичами. Вона навіть побоювалася, що вони можуть образитися і більше до неї не приїхати.

Поки вони розмовляли, Роман та Ірина нарешті зволили піднятися з ліжка. Їхні діти сперечалися у своїй кімнаті, а Роман та Ірина вийшли до вітальні.

— Дарино, що це за галас? Що за музика? Ми ж взагалі-то спимо!

— Досить спати! — різко відповів Тарас. — Вже багато часу, і навіть за законом ми маємо право слухати музику.

Тільки зараз Роман звернув увагу на двох міцних хлопців.

Звісно, він знав, що у Дарини є сини, але вперше зіткнувся з ними віч-на-віч і вирішив мудро не вступати в конфлікт.

— Ми просто пізно лягли, — пробурмотів він і одразу запитав: — Є щось на сніданок?

— Купіть у магазині!

Кирило був налаштований вкрай рішуче, а Дарина вже вийшла з кухні, тож Роману нікому було скаржитися.

Він спробував пройти повз Тараса, але той так подивився на дядька, що той поспішно повернувся назад до кімнати, а за п’ять хвилин разом із дружиною та дітьми кудись зник.

— Що ж у нас начебто виходить.

— Тарасе, не поспішай радіти, вони так легко не здадуться.

Кирило виявився правий. Вже цього вечора, коли сім’я Романа повернулася з моря, у будинку спалахнула суперечка.

Він розпочався з того, що діти Романа стали скаржитися, що хочуть їсти, а він сам попрямував на кухню і запитав:

— Дарино, чому вечеря ще не готова?

Кирило, який саме сидів на кухні, очікуючи цього питання, аж поперхнувся від такої нахабності, обернувся до дядька і підняв брови:

— А ви внесли свою частку на продукти?

— Ну, у нас грошей обмаль, я думав, що Дарина допоможе! Завжди ж так було!

Дарина, яка стояла біля плити, напівобернулася і кинула, хоч і не дуже впевнено, але присутність сина додавала їй рішучості:

— Романе, більше так не буде. Немає коштів — не варто їздити на море.

Роман втратив дар мови. Він зовсім не очікував такого від зазвичай м’якої Дарини.

Звісно, Роман не знав, що ще вдень брати “чесно зізналися” матері, що у них немає абсолютно ніяких грошей.

— Ми взагалі не зможемо тобі допомагати зараз, мамо.

— Так, мамо, нам самим зараз потрібна твоя підтримка! Ти ж нас не залишиш?

Тарас і Кирило знали, як вплинути на матір. Дарина була готова на все заради них.

Ось і зараз вона рішуче дивилася на родича і була готова відстояти свою позицію.

— Дарино, так не можна! — спробував обуритися Роман. — Ти ж завжди нас годувала! Тобі шкода, чи що?! Ми ж родина!

Кирило підвівся і недобре глянув на Романа. Той навіть позадкував у коридор, а там з’явився Тарас і досить впевнено промовив:

— Тепер так більше не станеться! Це не безкоштовний пансіонат! Якщо щось не влаштовує — вихід ось там!

Дарина спокійно продовжувала готувати вечерю для себе і своїх синів.

Звичайно, вона звикла готувати і на родичів, але зараз потреби Тараса та Кирила стояли для неї на першому місці.

“Хлопці мають рацію, — думала вона. — У Романа є гроші, інакше він би не їздив на море! А Тарас і Кирило зараз потребують моєї допомоги. Усі інші впораються самі!”

Роман спробував протриматися ще два дні в будинку Дарини і постійно намагався знайти момент, щоб поговорити з нею наодинці, але Тарас і Кирило невпинно стежили за ним і його дружиною Іриною.

Зрештою, Роман не витримав нагляду з боку братів і власної дружини.

Ірина сперечалася з чоловіком ночами, переконуючи його, що час їхати.

— Нам не вистачить коштів навіть на зворотний проїзд, якщо ми зараз будемо все витрачати на їжу! Ми ж розраховували на Дарину, але ці двоє.

Ірина все висказала, а Роман неохоче погодився.

Він теж розумів, що їм потрібно контролювати фінанси, інакше після відпустки вони залишаться в глибокому мінусі.

— Завтра їдемо, точніше, збираємо речі, а я перевірю квитки.

У них були квитки з відкритою датою, тож залишалося лише забронювати рейс, і вже ввечері Роман, Ірина та їхні діти вирушили додому.

Дарина провела їх і раптом відчула несподіване полегшення.

Вона й уявити не могла, наскільки втомилася від цієї гамірної родини.

Роман та Ірина або сварилися між собою, або повчали дітей, або їхні діти з’ясовували стосунки, або вмикали музику. І весь час чогось вимагали.

— Усе, хлопці! Вони поїхали! — з радісним вигуком Дарина зайшла до кімнати. — Може, відсвяткуємо?

— Ні, мамо, нам час повертатися додому!

— У сенсі?

— У прямому.

Сини перезирнулися. Вони з самого початку вирішили, що не будуть обманювати матір до останнього.

Вони планували вкластися у кілька днів — протягом вихідних, а потім повернутися до свого звичного життя і роботи.

— Тарасе, Кириле, ви що, спеціально це все влаштували?!

У голосі мами прозвучала образа, і Тарас підійшов до неї, благально зазирнувши в очі.

— Мамо, не гнівайся! Ми хотіли як краще! Ти ж сама була виснажена!

— І що? Це ж наші родичі! Якщо буде потрібно — вони нам допоможуть!

— Ти сама в це віриш? Мамо, вони ж просто паразитують!

— Так, мамо! Дядько Богдан та тітка Світлана ніколи б так не сіли тобі на шию! І Марія, і інші, їх можна запрошувати! А ці їдуть лише заради моря та халяви! А до тебе ставляться, як до обслуговуючого персоналу!

Раніше Кирило не говорив матері таких різких слів, і на її очах з’явилися сльози.

Тарас бачив це, але вирішив підтримати брата, щоб остаточно достукатися до маминої свідомості.

— Вони тебе не поважають, мамо! Вважають, що ти занадто наївна, щоб бачити їхні хитрощі!

— Досить! Не хочу більше цього чути!

Дарина швидко вийшла з кімнати, і брати сумно перезирнулися.

— Ми що, все це дарма затіяли?

Тарас не відповів. Він нервово постукував пальцями по столу і не знав, як діяти далі.

Мати стояла у своїй спальні і намагалася стримати сльози.

Їй було образливо, що її доброту сприймали за слабкість і просто використовували.

На синів Дарина не ображалася, усвідомлюючи, що вони сказали їй лише правду.

Постоявши кілька хвилин і заспокоївшись, Дарина прийняла непросте рішення і повернулася до кімнати, де сиділи Тарас і Кирило.

Побачивши матір, обидва підвелися і ніяково перезирнулися.

— Так, хлопці, я хочу сказати вам дві речі. По-перше, не варто втручатися в моє життя такими методами! Принаймні, обманювати мене точно не треба, навіть із найкращих спонукань. А по-друге, дякую вам! Справді, мені не варто запрошувати до себе всіх підряд. Просто вони телефонують, розповідають, що діти мріють про море, а грошей обмаль і все таке, і я не можу відмовити.

— Мамо, а ти здавай їм наш номер! Або бери оплату за проживання наперед!

— Чудова ідея, зроби тут міні-готель! Мамо, ти ж чудово готуєш і, в принципі, звикла до гостей.

Це була несподівана пропозиція, але Дарині вона чомусь сподобалася.

Вона любила приймати гостей та спілкуватися, а тут ще й з’явилася можливість заробітку.

— Потрібно буде все обміркувати, ви допоможете мені? З оформленням і всіма іншими справами.

— Звичайно, мамо! Це взагалі без питань!

Тарас і Кирило з полегшенням кинулися обіймати матір. Вони були раді, що ситуація розв’язалася саме так.

Обидва розуміли, що з новими постояльцями доведеться розбиратися саме їм — їхня мати добра, мила, смачно готує, але безхарактерна, що тут вдієш.

І оплату треба буде брати суворо наперед.

Але все ж, це було набагато краще, ніж спонсорувати відпочинок ось таких неробочих “халявщиків”.

А в голові Дарини вже виникали плани — як краще облаштувати кімнати для майбутніх гостей, що готувати і як організувати спілкування з людьми.

Звісно, вона розуміла, що до цього ще далеко, але не могла стриматися від мрій.

Майбутнє здавалося світлим і привабливим, як теплий морський світанок.

І її сини були поруч. А що ще потрібно для повного щастя?

Як добре матері мати дорослих дітей, які дбають про неї.

А ви як вважаєте: вірно вчинили брати? Чи родичів потрібно шанувати, бо життя зараз непросте, і ти не знаєш сам, коли потрібно буде до родини за допомогою звернутися?

Фото ілюстративне.