«Знову цей Великий Піст», — зітхнув недавно один молодий католик. Знову цей попіл, пости, шал постанов і відречень на декілька тижнів — тільки для того, щоби потім… повернутися до нормального життя. Сумно мені стало, коли я його слухав.
Звідки це знеохочення у молодого християнина? Може, тому, що взагалі не про те йдеться у Великий Піст, аби протягом кількох тижнів витискати з себе останні соки, а опісля знову «розслабитися». Звісно, не про це мова! Багато хто робить таку помилку з дієтами. Вони худнуть, бо хочуть гарно виглядати, але як закінчать дієту — нічого не змінюють у своїх звичках, вірячи в магічні властивості чудодійних дієт. І повертаються до того, що було. І для чого були всі ці зусилля?
Ось декілька порад, як пережити Великий Піст, аби він був для нас не тягарем, а визволенням і заповіддю радості.
Великій Піст не впав отак просто з неба. Він глибоко закорінений в нас. Бо ми забуваємо про те, що важливо. Ревність остигає. Ми занадто дозволяємо втягнути себе зовнішньому і матеріальному. Я не вбачав би одразу в цьому якоїсь серйозної провини, бо ми так створені. Ми вугілля, яке постійно треба розжарювати і дмухати на нього, — як сказав поет Джордж Герберт.
Куля, хоч би як швидко вона летіла, колись зупиниться. Якщо немає енергії — немає руху. З нами так само. Хоча фізично ми можемо постійно бути в русі й не мати часу, створюючи враження «страшенно» зайнятих, — внутрішньо можемо стояти на місці. Тоді бракує питань, виникає дефіцит мислення. Тоді важливо тільки «що можна, а чого не можна». Але це вже не життя і не віра. Це формалізм. Життя по інерції та зовнішнє виконання релігійних обов’язків випливає з внутрішнього застою.
Церква вчить, що Великий Піст сприяє внутрішньому відшліфуванню в нас того, що покрилося іржею. ІІ Ватиканський Собор визначає чітку мету: любі християни, переживіть Великий Піст так, аби ви приготувалися до святкування пасхальної таємниці, тобто до Тайної Вечері, страстей, смерті й Воскресіння Христа. Робіть усе, щоби на Великдень ви могли танцювати, а не були сумні, бо виснажені… Великим Постом. Добре бачити цю мету вже на старті — в Попільну Середу.
Шляхів до цієї мети є два: оживити пам’ять про наше хрещення, а також — покута, не тільки внутрішня, а й зовнішня і публічна. Це паралельні дороги, а не альтернативні. Мало хто щодня думає про те, що він дихає, хоча іноді не завадило би побачити в повітрі дар Божий. Згадка про хрещення — це нагадування собі й усвідомлення того, хто ми є насправді. Як часто ми думаємо про це? Хіба не так, як про повітря? А при хрещенні відбулася колосальна зміна нашої особистості. Ми були залучені в життя Пресвятої Трійці.
Покута асоціюється з чимось неприємним. І так воно має бути. Якби вона нам нічого не коштувала, то була би розвагою. Ще більше це дратує, коли ми не знаємо, до чого її «пришпилити». Найгірше, коли постиш і відмовляєшся від чогось, тому що так кажуть, а сам не бачиш у цьому сенсу.
«Сутність покути в тому, щоби зненавидіти гріх як злочин проти Бога», — нагадує Собор. Маємо так каятися, щоб ми бачили гріх і відчули до нього відразу. Чи тоді, коли відмовлю собі в солодкому на декілька тижнів і побачу, що загалом у мене вийшло непогано, то побачу в собі гріх і плюну йому в обличчя?
Ми сповідаємося і каємося. І знову сповідаємося. Іноді постійно з того ж самого. А може, це повторюється тому, що нам бракує ненависті до гріха? Ми ніби хочемо — і водночас не хочемо позбутися його. Як святий Августин, який любив Євангеліє, але й гріх йому теж подобався. І він опинився перед подібною дилемою, як та жаба (чи мавпа) з жарту, що не могла вибрати один із варіантів, аби не розірватися. Отже, ми звикаємо до наших улюблених гріхів, тому що вони «щось» нам дають. Ми перебуваємо «між». Розум каже, що це недобре, а волі з цим досить приємно. Тому добре вибирати такі покутні практики, які допоможуть нам побачити нашу неволю, кумирів, задоволення, яких ми насправді не хочемо позбутися. Ми вже досконало знаємо, до чого линемо, як бджоли на мед. А потім благати Господа, щоб нас від цих «грішків» відклеїв.
Великий Піст — це можливість (а не примус), щоби ми звернули нашу увагу більше на внутрішній бік життя. Ми можемо проникати через поверхню речей, але без зречення; а без того, щоб залишити зайве, без облегшення і звільнення своїх почуттів важко побачити світло Бога в собі.
Як іти дорогою Великого Посту? Які заходи застосовувати?
Якщо ви постановили відмовитися від чогось, що ви любите, то не робіть цього тільки заради зречення або тому, що вам так треба, або для того, щоби відчути свою силу, бо можете собі в чомусь відмовити. Це тільки зміцнить ваше самолюбство, і на тому все закінчиться. Дослідіть насамперед свій намір. Подивіться, що є вашою реальною проблемою і гріхом. Шукайте того, чого хоче від вас Бог. Отець Томаш Халік писав, що «сенс Великого Посту також полягає у розпізнанні, яким саме речам ми повинні сказати НІ, а які є для нас викликом і натхненням, щоби на них відкритися». Наше НІ завжди має бути заради якогось ТАК. Якщо я від чогось відмовляюся, то для того, щоби повністю вибрати добре і прекрасне.
Якщо ви підете на реколекції слухати Слово, пам’ятайте: їхня головна мета полягає в тому, щоб зібрати заново те, що розпорошилося. Латинське «re‑collectio» означає зібрати заново. Ми розпорошуємося на багато речей, але чи всі вони варті уваги? Ми ділимо своє життя на незліченні фрагменти, між якими часто не бачимо жодного зв’язку. Тому не сприймайте парафіяльні чи інші реколекції як обов’язок, який треба відбути. Постарайтеся присвятити трохи часу на тишу і слухання Слова.
Якщо ви підете на Хресну Дорогу або Гіркі жалі — не жалійте занадто Ісуса! Йому це не потрібно. Дивлячись на Нього, запитайте швидше про ваші страждання, ваше безсилля і ваші слабкості. Що ви робите з цим? Як ви їх переживаєте? Чи, бува, у вашому середовищі не проходять постійно різні Христи, раз опльовані, раз ті, які впали, а можливо, ті, які не мають надії? Що ви повинні зробити для них?
Якщо ви хочете робити вчинки милосердя — насамперед озирніться довкола. Вам не потрібно пересувати гори. Достатньо побачити тих, хто живе поруч або разом із вами. Кому ви можете принести Бога? Іноді найбільшим даром є звичайна людська присутність. Якщо ви вже від чогось відмовляєтеся, то віддайте заощаджений час, гроші або сили тим, хто їх не має.
Читайте також: ЧИМ ХАРЧУВАТИСЯ В ПІСТ ЗАМІСТЬ М’ЯСА
Джерело: CREDO
