От так і правду одну зараз лише й кажу, що я синові так і сказала: у мене тільки одна невістка – це Світланка моя! І була колись, і буде завжди, і більше своєї думки я не зміню! Інших його тих жінок ноги не буде в моєму будинку ніколи. Щоб не смів приводити навіть до мене. Я їх і на поріг не пущу ніколи їх, просто бачити їх не хочу, які б вони там хороші не були і щоб він там мені не говорив, – якось висказала мені сусідка-пенсіонерка Марія про свого єдиного сина.
Світлана в розлучилася з сином Марії, відтоді минуло вже років 4.
Варто сказати, це розлучення не було спокійним зовсім у них: чоловік залишив дружину і просто пішов до іншої жінки, коли молодшій дитині було кілька місяців від народження.
Перед цим, як водиться, досить тривалий час він говорив своїй дружині щиру неправду, у нього вже було інше життя, поза своєю сім’єю.
Поки Світлана з двома дітьми на руках крутилася як білка в колесі, чоловік її пропадав “на роботі” – проводив час зі своїм новим захопленням.
А потім “ця його пані”, Марія тільки й так її і називає, поставила питання прямо: або він залишається в своїй сім’ї і її більше ніколи не побачить, або покидає свою сім’ю і живе лише з нею, а про них і не згадує ніколи.
І син Марії тоді після того зробив остаточний вибір. Зібрав свої валізи і з’їхав до цієї жінки, залишивши дружину з пелюшками і малим дитятком.
Марія з самого початку в цій ситуації стала на бік дружини свого сина Галини.
– Син вчинив недобре по відношенню до своєї сім’ї, м’яко кажучи. Мені за нього соромно, і це щира правда. Залишив і дитя! Ну так, аліменти платить він сумлінно, але що з того? Тьху! Дітям не аліменти потрібні, а батько і нормальна повна сім’я! Хіба ще комусь це може бути незрозумілим?
Син Марії, до речі, до цих пір живе “з тією самою пані”.
Рік тому вони офіційно зареєстрували відносини, тепер вони справжня сім’я. Всі знайомі та рідні думали, що вже після цього щось Марія змінить свій гнів на милість і почне нормально спілкуватися з новою невісткою, але ні.
Навіть той факт, що в сім’ї сина народилася дитина, не пом’якшив її душі, хоча це і їй рідна людина, насправді.
– Ну, коли “ця” народила, я зателефонувала просто своєму синові. Привітала новоспеченого татуся. Сказала, що для його тієї пані мій дім як і раніше закритий, нічого не змінилося зовсім. Закритий назавжди і це ніколи не зміниться, я думки іншої не маю.
– Маріє, але так теж не можна. Ця дитина – він теж ваш онук.
– Онук? Не знаю! Мої онуки – це Світланчині діти. Ніяких інших онуків мені не потрібно, то інше життя, син його обрав сам, нас у ньому немає і бути не може, це просто зрада нас усіх.
– Гмм. Ну добре, онуків вам не треба. Але син?
– Син залишається сином! Я йому сказала – якщо прийде один, ласкаво прошу в свій дім. Але цю свою щоб не надумав до мене приводити ніколи в житті.
– Наче удочерила вона цю Світлану. А сина рідного викреслила з життя назавжди, – зітхає родичка Марії. – Не розумію такого ставлення матері до свого рідного сина, щоб там у них не було.
З Світланою і її дітьми у Марії дійсно чудові стосунки, хто б там що не говорив. Вони разом зустрічають свята, часто телефонують, бувають один у одного в гостях.
У Світлани ніякого особистого життя зараз не має, вона й не думає про це останнім часом зовсім, вона вся в дітях. Судячи з усього, чоловіків поруч їй і не треба: діти ж є, навіщо?
Бабуся Марія активно допомагає у вихованні онуків: бере їх до себе, дарує постійно хороші і потрібні їм подарунки, дає гроші, водить по театрам-музеям, допомагає з розвезенням по гурткам-секціях. Малознайомим людям і в голову не приходить, що це свекруха, яка 5 років тому до того ж стала колишньою, всі думають, що це рідна мати Світлани.
А, коли люди дізнаються правду, щиро дивуються дуже, адже рідко зустрінеш так, щоб мати проміняла рідного сина на зовсім чужу дитину.
А я не знаю, чи правильно вчинила Марія, адже онук у другому шлюбі її сина, теж їй рідне дитя.
Марія проміняла рідного сина на чужу людину. А хіба невістка догляне її на старості років?
Фото ілюстративне.
