Галину і Романа я знаю вже багато років. З цією парою я познайомилася, ще навчаючись в інституті. Він – тихий мовчазний і серйозний, вона – яскрава красуня, жвава і говірка. Вони доповнювали один одного і начебто дуже любили один одного. Вони будували плани на майбутнє, він зробив їй пропозицію, хотіли дітей.
А потім все закінчилося, в один момент. Галина знайшла іншого чоловіка і пішла до нього, мовляв, справжній чоловік. Так і закінчилися стосунки Галини і Романа. Галина з головою кинулася в нові стосунки і жила на повну котушку, Роман знайшов порятунок і розраду в роботі, він з фанатизмом пішов в улюблену справу. І здавалося що все просто і прозаїчно, і справедливості немає, але все виявилося зовсім не так.
Я зустріла Галину через 20 років. Від колишньої краси не залишилося і сліду, переді мною стояла втомлена, злегка розповніла і виснажена хворобою жінка. Втомлені згаслі очі не виражали нічого, крім втоми і суму. Галина посміхалася, намагалася зобразити себе колишню, але у неї це погано виходило. Ми розговорилися, і виявилося, що життя нічого просто так не залишило.
У Галини з її новим коханням все було добре, міцний і чудовий шлюб з повним життям, люблячий і справжній чоловік, і їх головне щастя і гордість – улюблений син. До певного моменту була і правда казка, все в променистих кольорах і щастя. А потім з’явилася вона, Алла, син Галини зустрів Аллу в свої 18 років, і пропав від любові. Ось тільки історія вийшла дивна і моторошна.
А вийшло все як у Галини і її чоловіка. Алла зустріла іншого, яскравого самовпевненого італійця, який її підкорив. Алла пішла зі своєю любов’ю, весело сміючись і насолоджуючись життям. А ось син Галини пережити цього не зміг, невдовзі його не стало. На цьому життя Галини, по суті, і закінчилося.
Іронічно, але приблизно в той же час в шлюб Галини влізла інша жінка, яка стверджувала, що у них з її чоловіком любов, але Галині вже було все одно, втрата сина зламала її до кінця.
Чоловік до іншої не втік, він взагалі зламався, він не зміг пережити горе і знайшов розраду на дні чарки. У Галини цілий букет болячок від пережитого горя.
Ми поговорили з нею, поспілкувалися і розійшлися. Ще через пів року Галини не стало, хвороба взяла гору. Цікавість підштовхнула мене дізнатися, як живе її перший чоловік Роман, дізналася, та так і живе, як жив – робота, робота, робота. Він лікар, він потрібен людям, у нього робота, чергування, пацієнти, свого тільки життя так і немає, каже, що йому не потрібно, більше не хоче.
Життя дивна штука, кожен за всі свої провини рано чи пізно буде платити, як би люди себе не переконували і не тішили. Життя – не люди, воно нікому і нічого не прощає, за все кожен буде відповідати.
Фото ілюстративне – darsik.
