Я вийшла заміж рік тому. Ми з Вадимом вже обоє “у віці”, що називається. Мені 32 роки, а Вадиму 35, але в нас обох це перший шлюб.

Мені в особистому житті щось зовсім не щастило, і Вадиму теж. Але потім ми зустрілися, і вирішили, що ще не пізно нам створити сім’ю, діток народити.

Коли я прийняла рішення виходити заміж, то чесно кажучи, трохи ризикувала, бо знала, що у Вадима не зовсім приємне минуле. Вадим колись любив прикладатися до чарки, ніде не працював, і жив одним днем.

Але останнім часом він дуже змінився, перестав пити, і навіть роботу знайшов.

Маємо лише одну проблему – у нас з Вадимом немає житла.

Я знала, що мама Вадима вже більше, ніж 20 років на заробітках в Іспанії, також мені було відомо, що вона купила молодшому брату мого чоловіка квартиру, то ж я сподівалася, що свекруха і нам придбає житло.

Але в родині мого чоловіка все так заплутано, що я ледве у всьому розібралася.

В підсумку свекруха нам відмовила і сказала, що ніяку квартиру вона нам не зобов’язана купувати.

Я цього не розумію, чому вона робить таку велику різницю між дітьми – одному синові все, а іншому нічого?

Вадим мені намагався пояснити ситуацію, яка склалася у них в сім’ї, але я все одно не розумію, як так можна?

Батьки мого чоловіка розлучилися ще до того, як свекруха в Іспанію поїхала.

Двох маленьких синів вона тоді на чоловіка свого залишила.

Сама в Іспанії заміж вийшла ще раз, і ще двох дітей там народила.

Вадима вона не любить, і практично за сина не признає, бо він схожий на батька. А от молодшого сина, який на неї схожий, вона любить, і навіть квартиру йому купила.

Я не витримала, дізналася номер свекрухи через знайомих людей, і написала їй повідомлення.

Сказала, що так не можна, адже мій чоловік також її дитина, і на даний час потребує її допомоги.

У відповідь вона мені написала:

– Нехай Вадиму його батько допомагає. І це, взагалі, не твоя справа.

У мене просто слів нема. Ну як так можна?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.