fbpx

Я живу з важким каменем на душі ось уже довгі роки. Маю турботливого чоловіка та хорошу родину. Але помилка молодості не дає мені спокою. Ми тоді з чоловіком жили перший рік у шлюбі, звикали бути разом. Могли розійтися на деякий час. І я тоді думала, що це вже все

Життя триває, мій синочок росте, а я живу з важким каменем на душі ось уже довгі роки. Моє недовге захоплення іншою людиною мене ж і саме покарало. Про мою таємницю не знає ніхто, лише моя сестра знала, що 6 років тому я зустрічалася з іншим чоловіком, але і вона не знає, що її племінник – це його дитина. Для всіх мій син – це дитина мого чоловіка, але я одна знаю, що насправді це не так.

Все сталося дуже банально. Коли відпочивала в кафе з сестрою, то познайомилася з чоловіком, який мені сподобався в спілкуванні. У шлюбі з чоловіком ми жили тоді лише перший рік, який був найбільш напружений – притиралися ще характерами. Були сварки, і саме в такі моменти мені найбільше хотілося поспілкуватися з моїм таємним шанувальником. Загалом, почали зустрічатися у нього вдома, правда, не більше години. Чоловік взагалі нічого не помічав, думав, що я ходжу гуляти до подруг.

Якщо зустрічі на стороні були дуже часті, то з чоловіком все рідші. Мої думки були забиті лише моїм шанувальником. Але він якось швидко охолов до мене, я бачила, що, він намагається припинити стосунки зі мною. А я відчула, що чекаю дитину. За всіма підрахунками, я розуміла, що майбутній батько моєї дитини вже точно не чоловік, але все ж свого чоловіка я обрадувала несподіваною новиною про те, що він стане батьком. Який він був щасливий! Як моя та його рідня вся засвітилася від щастя!

Весь період, поки я ходила в очікуванні дитини, я не хвилювалася – коли народиться дитина, ніхто нічого не помітить – адже обидва вони були світловолосі і блакитноокі, такий у мене смак. Є кілька відмінностей між ними, але вони несуттєві. А синок взагалі народився схожий на мене, хоча світловолосий. Але я одна помічала, що губки у хлопчика такі, як у його біологічного батька. Навіть іноді міміка схожа. Та й я не сумніваюся, що він і є батько дитини.

У мене чомусь не було докорів сумління відразу після народження сина. А ось коли малюк став рости, я почала хвилюватися: що ж я наробила? Мій чоловік просто душі в ньому не чує. Не здогадуються і свекри, особливо дід дуже сильно любить свого онука. З роками все сімейство зауважує нові риси дитини і кажуть, що це вже точно їх порода. Хтось розгледів повадки діда і мрійливість бабусі. Бідні люди, і вони цьому вірять!

Малюкові вже 5 років. І якщо спочатку я була впевнена, що впораюся зі своєю совістю, то зараз розумію, що мені стає все гірше та гірше. Про мій обман не знають навіть мої родичі, і дуже шкода, що я відразу хоча б сестрі про все не розказала, можливо б вона дала мені тоді слушну пораду, а зараз вже пізно – адже довгі роки мовчала. Думаю, що навіть вона мене не пробачить – вся моя рідня дуже добре ставиться до мого чоловіка і навіть частенько заступаються за нього якщо ми в сварці.

А ще масла підливає в вогонь сам чоловік своїми жартами. Якщо чує, що малюк вередує, говорить йому:

– Ні-ні, ти не мій син! Тому що мій син не може бути таким плаксієм! Ти не моя дитина, а мамина!

Крім совісті, мене ще турбують хвилювання. А раптом якась буде хвороба у дитини, і потрібна буде допомога справжнього батька? І тоді все з’ясується! Ну це як розплата за мою брехню. Я вірю в такі речі. З кожним днем ​​мені все більше хочеться відкрити таємницю і будь що буде далі. Написала ось все як є, але без особливих деталей – це ж моя таємниця. А мета мого листи одна – можливо серед читачів знайдеться розуміюча людина, яка може порадити мені – що далі робити? Відкритися усім, розповісти свою таємницю або мовчати все життя? Тільки не сваріть мене сильно – я і так сама вже себе картаю всі ці роки.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – tula.aif.

You cannot copy content of this page