Я родом з маленького села. Маю рідну старшу сестру, Світлана старша за мене на цілих 5 років.
Мої батьки люди не багаті, вони ніколи не мали гарних статків, але завдяки своїй важкій праці з ранку до вечора, вони дали нам з сестрою все, що могли. Ми жили не гірше інших людей в селі.
Тато й мама наші тримали велике господарство, мали три чималі городи, працювали, не шкодуючи себе ніколи і все заради дітей своїх.
Завдяки їх невтомній праці, ми з Світланою поїхали в місто і отримали досить таки гарну достойну освіту. Світлана там і вийшла заміж, живе в квартирі з чоловіком.
А я після навчання повернулася в село, але з батьками не живу. Я відразу вийшла заміж за Дмитра і живу в його хатині, окремо від тата з мамою. Живемо ми у сусідній вулиці, недалеко від батьків. Дмитро постійно допомагає татові, а я щодня після роботи біжу до мами, адже вона сама вже не може обробити стільки городу. Гроші, як і раніше батьки дають мені і Світлані в рівних сумах, так вони звикли.
Та роки минають, батьки так швидко постаріли. Тато господарство розпродав, городи віддали сусідам.
Постало питання, хто ж має доглядати за батьками. Тоді з міста відразу мені зателефонувала Світлана.
Вона нам усім сказала, що вона живе далеко, до батьків часто приїжджати не зможе, та й з собою не забере, бо має лише дві маленькі кімнати в квартирі.
За батьками стала доглядати я, я ж не залишу їх голодними на зло своїй сестрі, та й живу близько. Світлана приїжджала лише на великі свята. Останній раз вона приїхала на Різдво, ми посиділи за святковим столом, який приготувала я у маминій хаті за свій кошт, а потім вона відізвала мене в іншу кімнату.
Світлана сказала, що мають вони великий борг, вона просила, щоб я батьків забрала до себе, так мені буде легше за ними, не прийдеться щодня бігати до них. А хату ми продамо і розділимо порівну.
В ту мить зайшов в кімнату мій чоловік Дмитро, тоді ми вперше мали серйозну розмову з моєю сестрою. Мій чоловік сказав, що поки батьки живі, вони житимуть в своїй хаті, нехай сестра сама вирішує свої проблеми, а про гроші нехай забуде, бо батьків доглядаємо ми і хочемо, щоб тато з мамою жили в себе вдома і спокої та добрі.
Через хвилину, Світлана вже покинула батьківську хату, більше навіть не телефонувала ні мені, ні батькам. Я татові й мамі, звісно, нічого про ту розмову не розповідала, бо знаю, що вони дуже засмутяться через це, адже це їх рідна дитина.
Я не можу зрозуміти свою сестру Світлану, невже вона не цінує батьків, і може жити лише для себе, для неї лиш гроші головні. Як вона там спокійно спить, знаючи, що батьки дуже старенькі, і їх скоро може не стати. А вона з нами геть не спілкується. Думаю відмовилася зовсім від нас. Але. як тоді зробити, щоб і їй хата не дісталася. Батьків вона доглядати не буде, а я не хочу розповідати їм про це, це для них буде важко усвідомити.
Фото ілюстративне.
