Щиро кажучи, в нашому житті є дуже багато речей, які дуже різко змінюють наше життя, і стаються вони, здебільшого, несподівано.
Так було і в мене і мені хочеться поділитися цим.
Я вже чимало років живу сама в великому місті.
А ось моя мама залишилася жити в невеличкому в селі.
Усе було добре в нашій родині, поки вони жили з татом разом.
А потім, на жаль, мого рідного батька не стало.
Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, стала, як мала дитина.
Вчергове, коли я приїхала її провідати в наше село, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Вона була, дійсно, наче дитина мала.
Їй був потрібен постійний догляд, хоча вона вже й не така старенька, залишати її в селі було просто неможливо.
Вона не хотіла самотності, хвилювалася, що я знову поїду в місто додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч ще бодай на один день залишилася в селі поруч з нею.
Тому для себе я добре вирішила – я забираю неньку до себе в місто назавжди, адже в селі вона одна більше не зможе.
Мама моя спакувала у свій єдиний клунок власну подушку і нову постіль, яку я їй ще давно подарувала, вона її чомусь берегла для кращих часів.
Я не заперечувала, звісно.
Хай бере, що вважає за потрібне.
Можливо, це – її улюблені речі. А можливо, звичка – спати на своїх речах.
Адже за все життя мама нікуди з села далеко не їздила, лише в місто по справах і то з татом вдвох.
Вона жила тихим життям.
Їй вже за 70 років. Вона дуже тихенько та спокійно ходить.
Коли мама переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок.
Ще сумує за своїм селом, хатиною, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поряд з нею – мама стає радіснішою і говіркою, в неї з’являється бажання говорити зі мною і розповідати про своє життя.
А ще матуся моя вже любить тишу.
Часто любить в своїй кімнаті та читає молитви.
Майже два тижні мама живу в мене, трохи звикла, їй добре зі мною.
Вона цілком довірилася мені в усьому і щиро раділа, як дитина мала, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу.
Я гладила рукою її сиву маленьку голову і ми разом йшли в кухню готувати вечерю, ще як колись в моєму дитинстві.
Відтоді, як у мене стала жити ненька, моє життя також стало змістовнішим і в ньому наче стало більше світла, тепла та добра, я щоразу після роботи спішу додому, знаю, що мене там чекають завжди.
Я догадуюся, що тут не обійшлося без материних молитов, без її щирої віри в добро та любов.
Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини, вона дуже любить кімнатні рослини і так гарно доглядає за ними.
Скрізь панував затишок та спокій, що виколихувала у власній душі моя мама.
Я зараз дуже щаслива поруч з нею, як дитина мала, згадую дитинство і так тепло стає на душі, як колись, у щасливі далекі роки мого дитинства.
Сподіваюся, що мама зі мною щаслива також.
Низький уклін тобі, моя дорога матусю, я так хочу щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поряд.
Чи є ще тут такі щасливі люди зі своєю матусею, як я?
Я така щаслива порід з мамою.
Не розумію, чому люди не хочуть доглядати своїх літніх батьків?
Фото ілюстративне.