fbpx
Життєві історії
Я завжди мріяла мати власний будинок. Нещодавно мій чоловік отримав у спадок від тітки квартиру, і я пропоную продати дві квартири і купити будинок за містом. Чоловік мене в цьому не підтримує, каже, що в селі постійно є якась робота, а він до цього не готовий. Прийняти спільне рішення нам не вдається, справа йде до розлучення, шкода, адже ми прожили разом 20 років

До одруження я жила в селі разом з батьками і молодшою сестрою. Після весілля наші батьки скинулися і разом купили нам квартиру, в якій ми і живемо вже майже 20 років. Зараз мені 43 роки, чоловікові – 47. У нас є дорослий син, який поїхав вчитися в столицю і там залишився працювати. Син постійно нам повторює, що додому він не повернеться.

А нещодавно не стало тітки мого чоловіка. У неї не було дітей, то ж свою велику трикімнатну квартиру в старому польському будинку вона залишила моєму чоловікові. Квартира і справді велика, тепер таких не будують, в самому центрі міста, але в її ремонт треба вкласти стільки грошей, що нам прийдеться продати нашу квартиру, в якій ми зараз живемо.

До речі, саме цей варіант і найбільше припав до душі моєму чоловікові. Він загорівся ідеєю зробити там капітальний ремонт і переселитися туди, перед цим продавши нашу квартиру.

У мене ж є інша ідея, яку я виношую вже багато років – ми б продали ці дві квартири і купили будиночок за містом. Невеликий особняк з власним подвір’ям. Я вже уявляю, як колись син привозитиме туди внуків. Та й будиночок я вже придивилася, все прорахувала – якщо ми продамо ці дві квартири, то якраз вистачить.

Я коли приїжджаю до мами в село, у мене душа відпочиває, але біля мами залишилася жити моя молодша сестра. Будиночок, який я придивилася, знаходиться практично під містом, туди навіть автобуси міські їздять, проблем з дорогою взагалі ніяких, але мій чоловік уперся, і ніяк.

Я не розумію свого чоловіка. Мені завжди здавалося, що люди повинні робити все заради поліпшення умов свого життя, проте в нашій родині мабуть так ніколи не буде. Я пропоную йому чудовий варіант, але він не хоче. Він навіть толком пояснити мені не може свою позицію. Йому чомусь здається, що ось він має рацію і все.

Намагалася обговорювати цю проблему зі своєю матір’ю, і вона знаходиться в такому ж стані, що і я. Вони з моїм батьком ніколи не могли прийти до спільного рішення, і тому завжди сварилися просто так. Ось зараз я сиджу з розумінням того, що все моє життя копіює її. У мене точно такий же невдалий шлюб, де ми з чоловіком не розуміємо один одного і немає навіть найменшої надії на це.

Можливо, мені варто стати менш критичною до нього. Якщо подивитися на моїх подруг, то вони не такі самі з чоловіками, але при цьому у них більше «сімейного» щастя. Мені навіть важко охарактеризувати що воно толком значить. Тим не менш, це також ніяк не скасовує бездіяльності їхніх чоловіків в побутовому плані.

Так, вони щасливі, але лише за рахунок своєї апатичності один до одного і свого подальшого життя. Вони не роблять ніяких дій, а тому їм добре. Можливо, в цьому і полягає секрет хорошого емоційного стану. Якщо я менше почну думати про своє життя, то воно, раптово, стане кращим. Хоча звучить це нерозумно.

Я не витримала, і запитала чоловіка, чому він так проти переїзду в село, а він мені сказав, що не готовий всю зиму сніг лопатою з подвір’я гребти. – Як ти не розумієш, – каже мені чоловік, – в селі постійно є якась робота, не те, що в квартирі. А ми з тобою до молодості не йдем.

Я пробувала йому заперечити, мовляв, навпаки, на старості хочеться тишини і свіжого повітря, але він мене не чує. У мене склалося таке враження, що чоловік готовий навіть розлучитися, лиш би не робити так, як я пропоную. Загалом, ситуація у нас складна, і я не знаю, як ми маємо вирішити цю проблему, адже ніхто поступатися не хоче.

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

You cannot copy content of this page
facebook