Щиро кажучи, я довго думала, перш ніж звернутися сюди, адже ситуація в мене ніби й банальна, але для мене вона дуже непроста. Не знаю, чи мені щось зможуть люди тут порадити, але зараз руйнується моя сім’я, тому потрібно, все одно, правильне рішення мені прийняти.
Справа в тому, що близької родини у мене немає, тому я звикла вирішувати всі свої життєві питання сама, мені ніколи не було на кого покластися.
Мої батьки пішли в кращий світ одне за одним ще зовсім молодими. Звісно, я не була малим дитям, вже в інституті навчалася, тому справлялася сама.
Мої батьки не були заможні, але ми гарно жили, адже тато з мамою дуже любили мене і сім’я наша була зразковою. Тато й мама дуже любили мене, постійно ми були разом, часто на природі відпочивали. Своє дитинство і юність я назавжди запам’ятала, як світлий і щасливий період мого життя.
Важко мені було одній, адже ніхто не пошкодує мене, доброго слова не скаже, немає найрідніших людей, але дороги назад вже немає і я розуміла, що маю йти лише вперед, адже моє майбутнє тепер залежить лише від мене, надіятися ні на кого не можу.
Після батьків мені залишилася двокімнатна квартира, тому мені хоч в цьому легше було.
Я взялася за навчання, адже лише воно позбавляло мене сірих думок. Згодом отримала диплом, влаштувалася на хорошу роботу, отримала відразу підвищення і стала гарно заробляти.
Зараз я щаслива дружина, мама чарівної і довгоочікуваної донечки і маю чудового чоловіка.
Ми з Андрієм живемо душа в душу, все добре в нас, адже чоловік має гарну роботу, добре заробляє, я, хоча в декреті, але підробляю онлайн, тому ми, навіть в такий складний час, живемо непогано, не гірше інших людей.
Але останнім часом у нас з чоловіком суперечки одні, а все почалося з того, що одного разу, чоловік мене запитав: “Оксано, чому ти мою маму, свекруху свою, мамою не називаєш, а лише на ви до неї звертаєшся”.
Для мене це була така несподівана розмова, що я навіть не знала, що йому на це відповісти, але спробувала пояснити.
Я сказала Андрієві, що мама у мене одна, як в кожної людини на світі, це та жінка, яка привела мене в цей світ, виростила, виховала, все життя присвятила мені, найрідніша людина на світі. Ось це моя мама.
Я лише заплакала, адже згадала свою матусю і сумно стало від того, що її поряд зі мною зараз немає. Вона була б щаслива, що в мене все так добре склалося.
Та Андрій сказав, що не розуміє мене, от він би мою маму точно мамою називав би, йому було б соромно до неї звертатися просто на ви, як до чужої людини. Мене ці слова розчарували. Він не може цього знати, він не знає, як це називати чужу жінку мамою, адже у його тещі, на жаль, немає зараз з нами.
Тепер таку розмову чоловік зі мною часто починає, але я просто не можу свекруху мамою називати і все. І ні, повірте, вона дуже хороша людина, вона добре ставиться до мене і до нашого дитяти. Я завжди бажана людина в її домі, ми гарно ладнаємо, вона нічого не шкодує мені.
Але я не можу назвати її мамою, просто не можу і все. Але хіба я це маю робити? Я іноді, коли з людьми розмовляю про неї, то кажу мама мого Андрія те, мама мого Андрія це, адже вона мама близької мені людини, але аж ніяк не моя. Я чудово ставлюся до неї, горнуся до неї, але ж вона не мама мені.
Я стала прислухатися, як мої знайомі на свекрух говорять: багато просто звертаються на “Ви”, дехто каже по імені і по батькові, дехто і мамою називає. Я не знаю, як мені бути. Чи я не права і дійсно маю свекруху мамою кликати?
Андрій мені вчора вперше сказав, що його мама ображається на мене, що я не кажу “мама” на неї, адже на її сестру невістка каже “мама”, тому не розуміє, чим гірша вона. Та чому я маю робити, як каже хтось? Свекруха мене донькою ніколи не кличе, лише Оксаночкою називає.
Я, після останніх розмов з чоловіком, стала уникати вже свекруху, адже не знаю, як мені поводити себе, як до неї звертатися. Не хочу, щоб вона ображалася, але важко назвати мені її мамою, бо мама в мене була одна. Андрій дуже часто починає знову цю розмову. Чи він правий?
А як ви свою свекруху називаєте?
Фото ілюстративне.
