fbpx
Життєві історії
Я вже доросла жінка, маю чоловіка і доньку, та кожен мій ранок починається з того, що мені телефонує мама з села. Вона нічого не просить, лише задає мені одне і теж питання

Коли я ще зовсім малою навчалася в школі, мама завжди так спокійно будила мене зранку. Готувала мені смачненький сніданок, а з собою в школу давала ще й запашненьку булочку, які вона так любила пекти для тата і нас з братиком, адже знала, що вони нам дуже подобаються.

Коли я підросла, поїхала навчатися в місто за кілька сотень кілометрів від свого дому.

Мені на навчання потрібно було до пів на дев’яту, а мамі на роботу до десяти. Але щоранку мама набирала мене, будила на навчання і запитувала чи є в мене щось поснідати, і щоб я тепло одягалася в холодну пору року.

Минуло вже відтоді багато років, сьогодні я маю сім’ю, донечку, але кожен ранок мій розпочинається з маминого дзвінка. Вона встає рано і відразу телефонує мені. Цікавиться моїм життям, розпитує про сім’ю і просить, щоб я не забула поснідати.

Мама моя вже немолода, але я тепер з таким нетерпінням чекаю її дзвінка щоранку, як ніколи раніше. А глибоко в душі боюся, що колись настане той день, коли мама мені не подзвонить більше і я не буду вже дитиною, моє життя буде іншим.

Шануйте своїх матерів, любіть їх і будьте терпеливими до них, особливо, коли вони старіють. Шкода, але матусі не вічні.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page