Я приїхала додому на початку весни, планувала побути місяць і далі повертатися на роботу.
Та життя внесло свої корективи. Я трохи прихворіла, стала по лікарях ходити, і затрималася вдома вже на кілька місяців.
Я ще в Італії стала почуватися не дуже добре, але сподівалася, що мине. Там і до лікарів особливо не було часу ходити. Я на фісі постійно була, у мене вихідний лише неділя і друга половина дня четверга, так що особливо з візитами лікарів не розженешся.
А тут вже я вирішила, що прийшла пора і про себе подумати. Бо як я зляжу, то хто гроші буде заробляти? Краще я зараз пів року підлікуюся, а потім ще на кілька років поїду.
В Італії на заробітках я вже 17 років. Доньку залишила вдома з мамою, як тільки вона школу закінчила. А сама поїхала, щоб нам на життя заробити.
Ми жили дуже бідно, і заробітки – то був мій єдиний шанс щось змінити.
Я ним скористалася, стала заробляти, а гроші всі додому висилала.
Спочатку усім мама розпоряджалася, але 10 років тому донька заміж вийшла, то вже легше стало – в домі з’явився чоловік, і вже зять фінансами керував.
Спільними зусиллями ми збудували великий будинок, і машину зятю я теж купила – так що тепер, можна сказати, ми багаті люди!
От тільки багатими ми були, поки я щомісяця по тисячу євро додому висилала. За такі гроші можна жити, і ні про що не хвилюватися!
Донька моя взагалі ніде не працює, у неї двоє малих дітей: син, 9 років, і донечка, 6 років. Вона за дітьми дивиться.
Зять теж постійної роботи не має, але щось там крутиться, купує-продає, я в його справи не вникала.
І ось яка тепер проблема виникла – я вже 5 місяців вдома, і відповідно, грошей не присилаю. Тут діти мої стали непокоїтися, що не мають за що жити.
Розмову зятя з донькою я випадково почула. Я в грядках щось робила, вони мене не помітили.
– І що собі твоя мама думає? Грошей немає, а вона вдома сидить. У мене вже борги з’явилися! – сказав зять доньці.
А вона, замість того, щоб мене захистити, стала говорити, що я скоро поїду, і все знову налагодиться.
Ой не налагодиться! Я вже зрозуміла, як вони мене люблять і цінують! Тепер якщо я і поїду, то ні копійки їм не дам, нехай самі заробляють, а мені треба про себе подумати, поки ще не пізно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
