– Моя донька дитину одна ростить з двох років, а зараз хлопцеві майже п’ятнадцять. Одружилися вони тому, що Ірина дитину чекала. Але жити разом все одно не змогли, надто різні вони люди. Він взагалі не сімейна людина, мабуть. Після розлучення все гуляє, вже скільки років! До жодного берега не прибився. Живе вільним життям.
На автобусній зупинці стояли дві жінки, неподалік продуктового магазину. Жінки коротали час в бесіді, час від часу нетерпляче поглядаючи на дорогу в ту сторону, звідки повинна приїхати маршрутка.
– З дитиною щось хоч спілкується? – підхопила розмову інша співбесідниця.
– Та ні. Він і коли з ними жив, дитиною не сильно цікавився, а вже після розлучення і тим більше. Я так думаю, він сина і не впізнає, якщо на вулиці зустріне.
– Такі вони, татусі. Мій колишній теж з цієї серії. Все обіцяє, ось приїду, ось підемо з донькою гуляти, в зоопарк, в театр … Яке там! Рік після розлучення пройшов, за цей час був у нас півтора рази. Дочка його вже і забула, не питає більше. Ось так їм діти потрібні!
Ще й аліменти видряпувати з боєм доводиться. Пів року вже не платить нормально, уявляєш! Ось як у них совісті вистачає? Не переживають, що дитину годувати, поїти, одягати треба. В школу зібрати, взуття купити.
– Ну ні, колишній Ірини, треба віддати йому належне, аліменти платить всі ці роки. Відповідальний! Гроші непогані дає, син-підліток, все-таки, дорого обходиться. Ірина не працювала до минулого року, вдома сиділа з дитиною, могла собі дозволити. Зустрічала, проводжала, на секції возила. Тільки цієї осені вийшла, просто тому, що вдома їй скучно стало.
– Тоді їй взагалі ображатися гріх. Нормальний у них батько, відмінний навіть! Грошей дає на дитину нормально, стільки, що можна не працювати, треба ж… Ось це я розумію, тато! Та ще добровільно, і справно… Та мій б жмот якби мені хоч третину від цієї суми давав, але регулярно, без вивертів, я б просто щаслива була! Молодець чоловік, я вважаю!
– І я так кажу, що мій колишній зять молодець. Єдине погано, він з сином не спілкується. Хлопцеві батько потрібен, і не віртуальний, а справжній. Ірина іноді не справляється. А її колишній каже, я гроші вам плачу хороші, звіт не вимагаю, що тобі ще від мене треба? Свої проблеми вирішуй сама.
– У чомусь він теж має рацію, я вважаю. Толку їй йому зараз дзвонити? Він їй створив всі умови для виховання! Вона п’ятнадцять років не працювала, сиділа з дитиною вдома, її єдиною турботою був син! Треба було виховувати нормально. Він не виховував, дійсно. Які до нього можуть бути зараз претензії? Чим він може їй допомогти…
– І я так кажу: якщо чоловік платить хороші аліменти, які дозволяють жити, а не виживати, та ще перераховує їх добровільно, дає більше, ніж треба – можна стверджувати, що дитину він «не кинув», а значить, він – нормальний батько.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
