fbpx
Життєві історії
Я втекла з власного весілля, так і не затанцювала свій перший танець. На ранок село гуло від новини, мої батьки і батьки нареченого, разом з нареченим, були ошелешені. Але по-іншому я не могла вчинити

Мене звати Вікторія, зараз мені 38 років. Я заміжня, у мене двоє дітей. Дівчатка, віком 14 і 10 років. Вже майже 10 років я живу в Італії разом з родиною. Тут я навіть спромоглася відкрити невеличкий салон краси, у мене зараз все чудово, але сюди я приїхала не просто так.

Родом я з невеликого села, нас у мами було четверо дочок. Я була найстаршою серед них, то ж подорослішати мені довелося дуже рано. Я мріяла стати вчителем, тому відразу після школи я подалася вчитися в педагогічний університет в обласний центр. Жила в гуртожитку, вечорами підробляла, щоб в батьків не просити грошей.

В мене все виходило, хоча і було важко. Величезною підтримкою в чужому місті став для мене Роман, з яким я познайомилася під час семінару. Хлопець навчався на економічному факультеті і, незважаючи на те, що походив з заможної родини, був дуже простим у спілкуванні. Батьки Романа вже кілька років жили за кордоном, то ж на чергові канікули Роман поїхав до них в гості.

Я, тим часом, проводила канікули в себе вдома. Тоді ще мобільних телефонів не було, то ж я з нетерпінням чекала початку навчального року, щоб знову побачити коханого. Важко мені було ще й тому, що мама наполягала на тому, щоб я виходила заміж за Івана, сина місцевих багатих людей. Іван вже багато років приділяв мені увагу, але я ніколи не відповідала йому взаємністю.

І ось, все літо мама, Іван і всі навколо наполягали, щоб я не втрачала свого шансу, адже з Іваном мене чекало заможне життя. Якось я не витримала і розповіла мамі, що кохаю Романа, але він поїхав за кордон і вже кілька місяців від нього немає жодної звісточки. Мама мене вислухала і сказала, що краще синиця в руках, ніж журавель в небі.

Того 1 вересня я чекала, як ніколи. Сподівалася побачити Романа, але його не було. Хтось з наших спільних знайомих мені сказав, що Роман взяв академвідпустку. Тоді я зрозуміла, що коханого більше не побачу. У вересні, на Марії, Іван прислав до мене старостів, а в листопаді, на Михайла, ми відгуляли наше весілля.

Але повноцінною дружиною для нього я так і не стала, тому що втекла з власного весілля. Роман повернувся в Україну і почув звістку, що я виходжу заміж. Не вагаючись ні хвилини, він приїхав до мене в село.

Музика весело грала, гості збиралися, я була в шикарній білій сукні, яку мені подарувала свекруха. І ось, в натовпі гостей, на вулиці, я побачила Романа і ледве стрималася, щоб не впасти. Я вийшла до нього, не кажучи ні слова, він відчинив дверцята машини, я сіла і ми поїхали.

Зранку село гуло від новини. Мої батьки і батьки нареченого, разом з нареченим, були ошелешені. Але по-іншому я не могла вчинити. Ми з Романом почали жити разом. Невдовзі одружилися.

Моя мама багато років не спілкувалася через це зі мною, а мама Івана, так і не змогла пробачити мені цього вчинку. У мене вже була донечка, Роман і далі їздив за кордон на роботу, ми були щасливі. Одного разу Роман поїхав на роботу і серед ночі повернувся. Йому хтось написав повідомлення, що я йому зраджую і зараз, поки він в дорозі, я не одна.

Роман повернувся, відкрив двері, я в цей час мирно спала. Емоції чоловіка зашкалювали, виявляється, таке повідомлення йому приходить не вперше. Потім ми з’ясували, що автором цих безглуздих повідомлень була моя колишня свекруха.

Саме в той день Роман вирішив, що ми більше не будемо розлучатися і будемо робити все разом. Через два місяці ми виїхали в Італію родиною. Мені важко було покидати Україну, адже я працювала в школі, у мене була улюблена робота і друзі. Але тоді я вирішила, що сім’я – важливіша.

Я жодного дня не пошкодувала ні про те, що втекла з власного весілля, ні про те, що залишила улюблену роботу. У мене чудовий чоловік і дві прекрасні донечки. Життя в чужій країні теж налагодилося, то ж я ні про що не жалкую.

Фото ілюстративне – discoverwedding.

facebook