fbpx
Життєві історії
Я все життя працювала на високій посаді, заробляла гарні гроші. Всі люди тягнулися до мене, кожен хотів дружити зі мною. А пів року назад мене всі шикарно провели на пенсію, і тепер кожен обминає мене і мій дім

В той час коли ми молоді, то на багато чого не звертаємо уваги і абсолютно не цінуємо те, що маємо в своєму житті. Будучи в зовсім юному віці ми щиро мріємо швидше вирости і полетіти з батьківського гнізда. Я не виняток в цьому, якщо чесно. Я так хотіла стати самостійною, і коли поїхала навчатися в місто стала я відчувати себе щасливішою і самостійною.

А потім я дуже мріяла вдало вийти заміж, хотіла одягти гарну білу сукню, щоб під вінець мене повів красивий та добрий чоловік.

Вийшовши заміж за добру людину, я мріяла стати мамою, захотілося своїх дітей. Коли я стала мамою, то завжди з великим нетерпінням чекала, коли вже діти підуть в садочок, потім в школу, а потім, коли вони нарешті подорослішають. Діти подорослішали, роз’їхалися, побудували власні свої сім’ї.

так і сталося, діти покинули мій дім, мають свої сім’ї та родини. І ось, здавалося б, прийшла моя довгоочікувана свобода, але я не помітила, як і наблизилася моя старість, і свободи стало занадто багато.

Я працювала все життя на хорошій роботі, була начальницею на великому підприємстві. Мене шанували люди, уся тягнулися до мене, кожен вважав за честь бути знайомим зі мною.

А потім мене пишно і з почестями проводили на пенсію, сидіти вдома. І настала така сумна тиша. Тиша скрізь: мені більше нікуди не потрібно йти, мені більше ніхто не дзвонить, я вже не спішила, ніхто мене нікуди не кликав. Все те, що ще недавно мене так втомлювало, турботи, пов’язані з роботою, разом зникло все в один час, і моє життя перетворилося на тиху, сумну старість.

Тільки тепер, сидячи в порожній квартирі, я усвідомила, як я раніше не цінувала те, що мала.

Коли я перестала ходити на роботу, так колеги припинили дзвонити мені і більше не цікавляться моїми справами. У дітей свої справи та турботи, їм зовсім ніколи мене відвідувати. Весь свій час я проводила біля телевізора лишень, бо більше не було що робити.

А вечорами я дістаю свій старий фотоальбом, переглядаю фотографії і згадую щасливі дні. Я не знаю, як інші пенсіонери справляються з смутком та самотністю, але я лише пів року на пенсії, а таке враження, що я вмить перетворилася на стареньку бабусю і стала зовсім нікому не потрібна.

Я відчула потребу у своїх дітях, як ніколи раніше, але вони зайняті, у них свої справи і вони не приїжджають до мене, спілкуються рідко, а я не знаю, як мені бути зараз.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page
facebook