В студентські роки я закохався в свою однокурсницю Оксану – закохався, як то кажуть, по самі вуха. Вона прохолодно ставилася до моїх знаків уваги, лише іноді реагувала на мене, але частіше просто ігнорувала. Ще б пак – улюблениця курсу. Навколо неї завжди було багато веселих друзів, хлопці так і вилися біля неї, але Оксана особливо нікого не виділяла.

Все змінилося на четвертому курсі, тепер Оксана була не проти сходити зі мною в кафе або в кіно, посидіти за чашкою кави в дощовий день в кафе. Але далі прогулянок нічого не заходило, вона завжди тримала дистанцію, навіть мої друзі стали жартувати з мене. Але я нічого не міг з собою вдіяти, мені потрібно було хоча б її бачити, знати, що в цьому світі для неї є я.

Пройшла сесія, пролетіли літні канікули, і напевно ніхто з усього інституту не очікував початку занять так, як чекав його я – адже я побачу її, побачу після неймовірно тривалої розлуки. Поки одного разу, через сусідів по гуртожитку, я випадково не дізнався, що в ці вихідні вона поїхала до рідні в своє містечко знайомити всіх зі своїм хлопцем.

Світ для мене зупинився. Я навіть думки не допускав, що у неї міг бути хтось ще, що така дівчина здатна на зраду, що вона могла брехати мені в очі, грати мною і давати надію, а паралельно будувати серйозні стосунки з кимось ще, знаючи, що я її кохаю. Далі були дні безпросвітної, важкої сірості. Походи до фахівця – за наполяганням батьків. Але час лікує, поступово я трохи заспокоївся і почав вчитися жити без Оксани.

Але тепер, за будь-якої спроби завести відносини з новою дівчиною, через кілька місяців я просо не можу на неї дивитися. Вона стає мені нецікава, я кожен раз розчаровуюсь і чекаю зради, що ось-ось вона скаже, що в неї є хтось інший. І так завжди. Для себе вирішив, що мені краще бути самому, щоб не псувати життя собі та іншим, мабуть така вже у мене доля.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.