Моя дочка в шлюбі вже 8 років і весь цей час я допомагаю їм. 10 років тому я поїхала на заробітки в Італію, вже могла би і повертатися, але ж хто тоді доньці допоможе?
Спочатку майбутній зять мені дуже сподобався. Інтелігентний, вихований хлопчина, розумний, начитаний, при цьому багато що вміє робити по дому. Ну, а моїй дочці найбільше сподобалася в ньому зовнішність. А моя дівчинка вважає себе не дуже красивою, хоча для мене вона найкрасивіша на світі.
Ну, і якщо судити об’єктивно, а не упереджено, як мати, то вона цілком добре виглядає. Ось тільки вона сама в це не вірить. Мені зять тоді теж, в принципі, подобався. Він був з досить забезпеченої сім’ї, я приїхала з Італії додому, ми їздили до них в гості, а вони до нас, і я мала можливість в цьому переконатися. Я сама заробляю дуже добре і не хотіла, щоб зять був доньці не рівня. З цим все було в порядку. Він любив її, вона любила його. Я була рада, що дочка знайшла своє щастя.
Я з сватами зробили молодим гарне весілля, більшу частину грошей, правда, дала я. А потім я дітям купила квартиру. Незабаром народився мій улюблений онук. Я дуже раділа і постійно висилала їм гроші, щоб у моєї доньки і внука все було.
І тоді я зрозуміла, що щось йде не так. Зять не хотів працювати. Він ніяк не міг знайти собі роботу до душі. Ходив на співбесіди, стояв на біржі праці, періодично влаштовувався на роботу в непогані місця, але довго ніде не затримувався.
Тим часом, після народження дитини у дочки із зятем почався складний період. Їм постійно не вистачало грошей. Дочка сиділа з дитиною, були потрібні речі та іграшки дитині, гроші на різні побутові потреби. Сама дочка хотіла купувати собі новий модний одяг, щоб подобатися чоловікові. Я намагалася їм допомагати, благо маю таку можливість. Але мене стало напружувати, що сім’я зятя їм нічим практично не допомагає, а сам він не розуміє, що йому ж треба утримувати тепер дружину і дитину. Не шукає посилено собі роботу.
Так тривало кілька років. Коли їм було вже зовсім туго, то дочка зверталася до мене за грошима, і я давала. Зять не подобався мені все більше. Дочка прагнула йому догодити у всьому. Боялася, що йому з нею стане нудно, якщо вона сидить в декреті і нікуди не виходить. Вони стали часто їздити на відпочинок за кордон і у нас в країні, місця вибирали недешеві, за все платила я. Кожного разу не хотіла, але потім поступалася. Мені шкода було доньку та онука, хотіла, щоб вони оздоровилися.
Потім зять захотів змінити свою машину на побільше, щоб їздити всією сім’єю. Дочка стала просити у мене грошей на машину. Я вперше висловила доньці, що вони з зятем занадто часто беруть у мене гроші. Що це дорого навіть для мене – купувати їм машину. І що вона повинна якось вплинути на зятя, щоб той, нарешті, знайшов собі постійну роботу.
Дочка засмутилася, просила у мене вибачення, що постійно змушена брати гроші. Сказала, що поговорить з чоловіком. В результаті їй таки вдалося переконати його піти працювати на якусь роботу. Дочка з зятем взяли машину в кредит. Але виплачувати його на одну зарплату зятя вони, природно, не можуть. І дочка практично кожен місяць звертається до мене за допомогою. Мені її шкода, шкода онуків (зараз у доньки уже двоє дітей), не хочу, щоб вони економили на всьому, голодували. І я, по суті, плачу кредит за них з зятем.
Гроші у мене поки є. Але що буде, коли я припиню працювати і приїду додому? Бачу, що зять мій – людина приємна, але несерйозна. Він не буде доньці надійною опорою. Їй же з двома дітьми вже нікуди від цього не подітися. Шкодую, що відразу не зрозуміла, який він, і не відрадили доньці за нього виходити.
Що з нею буде далі? І що буде зі мною, якщо мені в старості знадобиться допомога?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
