Я у своєї мами пізня дитина, мама народила мене в 44 роки. Тата теж рано не стало і ми з мамою залишилися самі.
Заміж я не вийшла досі – поки що не склалося у мене життя.
Мамі на сьогодні вже 83 роки. Вона сама не може все робити, пам’ять теж вже не та, що мене не могло не турбувати.
Я зараз працюю одна, щоб забезпечувати нас обох, адже зрозуміло, що в мами маленька пенсія і її не вистачає на все. Йду на цілий день на роботу і весь день там думаю ще про неї, що б часом мама вдома щось не зробила недобре.
Вона останнім часом стала зовсім непередбачувана, мені так непросто з нею. Якби хоча б ще хтось жив поряд з нами з нашої родини, щоб хоч іноді заглянути до неї, коли я на роботі. Мама сама може залишити квартиру незачиненою, а сама піти кудись і ходжу потім за нею, хвилююся. Вже кілька разів зустрічала її далеко від дому додому. Каже, що заблукала. Одного разу залишила увімкненою воду. Добре, що я вчасно повернулася з роботи, а то б вода було б вже й у сусідів.
Зачиняти квартиру я теж не можу, мама просить ключі, так їй спокійніше. Краще, коли вона почувається вільною. Якби я мала більшу зарплату, то, мабуть, найняла няню, щоб доглядала за мамою. Однак зарплата у мене маленька, на жаль, тому я не маю можливості це зробити.
Мене це питання, щиро кажучи турбувало, і я, врешті, вирішила – оформила її в будинок для літніх людей. Вважаю, що мамі буде тут краще. Має відповідне коло для спілкування. Там хороші фахівці. Харчування також їй підходить. І я протягом дня спокійна і можу заробити якусь копійчину.
Я часто маму провідую там. Привожу її улюблені смаколики, а ще книжки, бо вона й досі любить читати. Вона не скаржиться мені ні на що, ніколи не каже, що їй там щось не подобається. Поряд з будинком є красивий парк, там багато лавочок, де мешканці цього будинку виходять на прогулянку і відпочивають та спілкуються між собою.
Вона не скаржиться, що їй там не подобається. Знайшла собі подруг, адже вдома вона ні з ким, крім мене, не спілкувалася. Вони разом і серіали там дивляться, є про що поговорити. А ще там постійно є фахівці, які потрібні мамі і я вважаю, що це дуже добре. Вдома точно у неї не було б таких можливостей.
Мені стало в рази легше і спокійніше після того, як мама стала жити там. Тепер у мене є більше часу для себе. Можу собі дозволити ввечері часом погуляти парком. Навіть задумалася про влаштування особистого життя.
Правда, мій вчинок не подобається моїм родичам, ніхто не розуміє мене. Але ж ніхто з них не хотів мені хоч якось допомогти з доглядом за мамою, хоч інколи приходити до неї. Я колись хотіла поїхати відпочити до моря, просила своїх родичів, щоб хтось посидів з них з мамою моєю, адже вона не буде сама. Але усі відмовились, жодна людина не захотіла допомогти. Я вже 7 років не була на морі, зовсім не мала часу для себе. Лише зараз можу хоч трохи відпочити, але усі відвернулися від неї.
Фото ілюстративне.
