fbpx
Життєві історії
Я тиждень гостювала у мами в селі. Чоловік телефонував все рідше. Я вирішила купити квиток додому раніше, щоб зробити йому сюрптриз. Двері відчинила своїм ключем і пройшла в коридор. Якійсь голоси лунали із ванни, і я відразу попрямувала туди. Ніколи не забуду ті очі, якими на мене дивився мій чоловік, а поруч з ним стояла рідна мені людина. У той вечір я вигнала їх обох. Сестру я більше не бачила, вона закордоном. З того дня минув рік, все змінилось

Текст опрацьований спеціально для видання Ukrainians.Today

Я тиждень гостювала у мами в селі. Чоловік телефонував все рідше. Я вирішила купити квиток додому раніше, щоб зробити йому сюрптриз. Двері відчинила своїм ключем і пройшла в коридор. Якійсь голоси лунали із ванни, і я відразу попрямувала туди. Ніколи не забуду ті очі, якими на мене дивився мій чоловік, а поруч з ним стояла рідна мені людина. У той вечір я вигнала їх обох. Сестру я більше не бачила, вона закордоном. З того дня минув рік, все змінилось

З Тарасом ми познайомились коли навчались в університеті, він – моє перше кохання. Все було схоже на казку, ми гуляли по нічному місту, Київ вночі особливо красивий, милувались зорями, він робив мені компліменти, дарував квіти. Ми здається обійшли все місто, хоча це і було неможливо. Через три роки, після закінчення інституту ми з Тарасом одружилися. Жити стали в мене, так як мені від бабусі дісталась у спадок двокімнатна квартира, Тарас влаштувався на перспективну роботу і вирішив будувати кар’єру, а я вирішила не відкладати в довгий ящик і зайнятись створенням справжньої сім’ї. Отже, через рік у нас з’явився чудовий малюк.

Все стало трохи змінюватись, сімейний побут, кухня, приготування і я думаю, ні для кого не новина, що з маленькими дітьми забуваєш про сон, про себе, іноді навіть забуваєш поїсти вчасно, навіть про чоловіка забуваєш, хоча цього робити і не можна. Всім було непросто. Андрійко ще захворів, а чоловік втомлений з роботи приходив. Звичайно, він ображався, що уваги йому було мало, але я сподівалася, що він мене зрозуміє. Так, непросто, але це ж не постійно так буде. Діти ростуть, радості вони приносять все більше. Але, по-моєму, оптимістично мислила тільки я.

Читайте також: А після бідного весілля ми поїхали до моря, в Одеську область. Там Роман економив на всьому. Він забороняв мені купувати навіть маленькі дешеві сувеніри. Про екскурсії чи атракціони я взагалі мовчу. Навіть коли я хотіла купити креветки або солодощі, чоловік не давав грошей. Мені це дуже не подобалось, адже це були наші спільні гроші, які нам подарували на весілля. Чому я не могла дозволити собі якусь маленьку забаганку? Але гірше чекало попереду, коли ми повернулися додому

До нас стала часто приїжджати моя сестра, допомагала мені у домашніх справах, бавила Андрійка, змушувала мене не запускати себе. Казала, що я маю сходити в салон краси чи просто погуляти. А я і справді засиділася в чотирьох стінах, у всіх цих турботах. Я була їй дуже вдячна за увагу. А якось вона приїхала і каже, щоб я до мами з’їздила. Я не хотіла залишати Андрійка самого, наш тато здається не впорався б з ним. Але сестра вмовила, сказала, що вона буде допомагати і це всього на кілька днів. Але приїхати додому на пару днів не вийшло, мама годувала всякими домашніми стравами, говорила, що я дуже схудла і погано виглядаю. Ми спілкувалися про все, мама поради давала по догляду за маленьким, у неї великий досвід в цій справі. А я вже сумувала за чоловіком, хотіла зробити сюрприз, щоб налагодити наші з ним стосунки, додати яскравих фарб. Купила квиток на вечірній поїзд, зібрала речі і через кілька годин вже була в Києві. Їхала щаслива, відпочила, багато хотіла розповісти, поділитися новинами. Але весь мій настрій зіпсувався, тільки переступила я поріг квартири.

Заходжу я в ванну, руки помити і бачу там свого чоловіка і сестру! Я пам’ятаю його погляд в той момент, як у переляканого кота, якого господарі впіймали на столі. Такого він точно не очікував від мене, я ніколи не відрізнялася спонтанними рішеннями. Але ж це моя квартира, як вони посміли?

Думки збилися в купу, це просто не передати. Я тоді ще не усвідомлювала, що ось так, в один момент можна все взяти і перекреслити одним махом. Його це не збентежило взагалі, що у нас сім’я? А сестра? Я ж їй довіряла як самій собі, всіма проблемами ділилася, розповідала все, а вона взяла і скористалася ситуацією? Я не хотіла нікого бачити і ні з ким розмовляти. Та й про що можна говорити, і так все зрозуміло. Я не збиралася пробачати чоловіка. Я зібралася з думками, вирішила, що треба бути сильною, повернулась в квартиру і вигнала обох, щоб очі мої їх більше не бачили.

Минув рік. Ми з Андрійком збираємося в дитячий садочок. Я знайшла гарну роботу, мама переїхала до мене і дуже мені допомагає. Сестра виїхала за кордон. Тарасу я дозволила бачитися з дитиною, і він частенько приїжджає. Він намагався повернути мене. Але я готова пробачати все, окрім зради. Я не змогла і ніколи не зможу забути як зі мною обійшлися дві найдорожчі людини.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни – редакція Ukrainians.Today

Більше цікавих матеріалів на нашій сторінці у Facebook Ukrainians.Today

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!