fbpx
Життєві історії
Я тиxенько відкpила двері і oбімліла – на порoзі мене зустpіла жiнка з двoма дiтьми. – Тобі кoго? – запuтала вoна. – Мені Влад ключі дaв, я – його наpечена, – відпoвіла я. – Данило, Артем, знайoмтеся: ця дiвчина – наpечена вашого тата! Що вuлупилася? Не соpомно закoнній дружині в oбличчя такі pечі говoрити. Ну чoму я тоді не зажaдала від неї дoказів? В мою гoлову нaвіть не спaло, що жoден чоловік не дaсть своїй кoxанці ключі від кваpтири, в якій жuвуть його дpужина і дiти. Але я, чoмусь, дівчині пoвірила

Я тиxенько відкpила двері і oбімліла – на порoзі мене зустpіла жiнка з двoма дiтьми. – Тобі кoго? – запuтала вoна. – Мені Влад ключі дaв, я – його наpечена, – відпoвіла я. – Данило, Артем, знайoмтеся: ця дiвчина – наpечена вашого тата! Що вuлупилася? Не соpомно закoнній дружині в oбличчя такі pечі говoрити. Ну чoму я тоді не зажaдала від неї дoказів? В мою гoлову нaвіть не спaло, що жoден чоловік не дaсть своїй кoxанці ключі від кваpтири, в якій жuвуть його дpужина і дiти. Але я, чoмусь, дівчині пoвірила. Як можна було так безцеремонно зіпсувати життя своєму братові, і все заради грошей.

Мені було всього 19, заміжжя не входило в мої плани. Але одне знайомство перевернуло все моє життя. Мій обранець – Влад, приїхав на півроку у відрядження з іншого міста. Джерело

Вирішували – де жити будемо. Тут залишимося, або до нього в місто поїдемо. Було вирішено переїжджати. В принципі, в рідному місті мене нічого не тримало – у мами з вітчимом своя сім’я, робота мені моя не подобалася, друзів-подруг не було.

Подруг не було не було не тому, що я така погана людина, а тому, що на моїх плечах лежала турбота про дітей мами і вітчима. Вони дорослі, віком 10 та 14 років, навіть погодувати себе були не в змозі.

Я вже мовчу про прання і прибирання. «А чому не з’їхала?» – запитаєте Ви. Так не було куди. Працювала я в їдальні, зарплата – копійки. Мені навіть якийсь сарай без умов не по кишені був. Після роботи одразу додому – сімейство годувати і обпирати.

Ми з Владом в їдальні і познайомилися. Потім він мене проводжати внадився. А потім, незважаючи на крики моїх голодних домочадців, я всі вечори проводила зі своїм коханим.

В останній момент, коли квитки були вже куплені, а автобус – на наступний день з ранку, Владу подзвонили і попросили залишитися ще на місяць. З роботи я звільнилася, так що залишатися мені було ніде – назад додому б безробітну мене ніхто не пустив, а Влад жив у виділеній кімнаті в гуртожитку з дуже строгим комендантом. Зняти квартиру на місяць, ніхто з нас не додумався.

Влад дав мені ключі від своєї квартири, написав адресу на листочку, усучив грошиків в дорогу і на життя там, і відправив мене одну в своє рідне місто.

Читайте також: У мене бyла чудoва сім’я. Чoловік поїxав на зарoбітки і нe витpимав випpoбування рoзлукою. Кoxанка забpала спoчатку чолoвіка, а пoтім сuна

Їхала я 13 годин. Втомилася, як собака. На вокзалі взяла таксі, всучила водієві папірець і попрямувала до свого нового місця проживання. Коли ми завернули до дому, я вийшла з машини і уважно оглянула околиці на предмет наявності магазина – господаря будинку півроку не було, значить в холодильнику точно пусто.

Спочатку я вирішила забрати сумки в квартиру, а потім вже сходити в магазин, купити булочку з йогуртом, перекусити і спатки – дорога була стомлюючою, а поспати в автобусі не вийшло через дуже верескливих дітей.

Я піднялася на потрібний поверх, знайшла потрібну квартиру і вставила ключ у замкову щілину. Дива не сталося – двері не відчинялися. Мої копання в замку, мабуть, почули ті, хто був в квартирі. І мені відкрили.

На порозі стояла дівчина років 25, з дитиною на руках, ще одна визирала у неї з-за ноги.

– Тобі кого? – запитала вона.

– Вітаємо. Мені Влад ключі дав, я – його наречена, – відповіла я, здивувавшись.

Якби в його квартирі хтось жив, Влад б мене попередив, я була в цьому впевнена на всі сто відсотків.

– Ах, наречена! – рoзлютилася дівчина. – Данило, Артем, знайомтеся: ця дівчина – наречена вашого тата! Що вилупилася? Чи не соромно законній дружині в обличчя такі речі говорити?

Я здивовано подивилася на дівчину. Влад одружений? У нього двоє дітей? В мою голову навіть не спало, що жоден чоловік не дасть своїй кoxанці ключі від своєї квартири, в якій живуть його дружина і діти. Але я, чомусь, дівчині повірила.

Я розсипалася в вибаченнях і поспішно ретирувалася, віддавши ключі. У моїх планах було повернутися на вокзал, купити квиток додому і повернутися. А мене, як обухом по голові, – так кому я там потрібна? Знову ставати Попелюшкою?

Обходити сімейство мами і вітчима, віддаючи їм свої чесно зароблені копійки? Ну ні! Гроші на перший час у мене були, так що я вирішила залишитися. Я викинула свою сім-карту. У мене почалося нове життя.

Червень 2019 року.

Я посадила подругу в автобус, помахала їй і озирнулася. Так, автовокзал змінився. Але ж 10 років тому саме сюди приїхала дівчина з провінції. Думала – за сімейним щастям, а виявилося – за кар’єрою. Я не стала тоді змінювати профіль роботи і влаштувалася в невелику млинцеву, кухарем. Зараз я – заступник керуючого цілої мережі кафешок

Я сіла в свій припаркований автомобіль, подивилася в дзеркало і дала задній хід. Відчувши поштовх, я озирнулася, вискочила з машини, підлетіла до машини, що в’їхала в мене, і почала кричати в його відкрите вікно:

– Що, права купив, а водити – не купив? Чи не бачиш, куди їдеш?

Винуватець aварії вийшов з машини і запропонував:

– Дівчино! Не сваpіться! Зараз у всьому розберемося! – чоловік замовк і пильно на мене втупився. – Ти?

Я уважно розглянула стоїть переді мною чоловіка. Влад! Не може бути! У пам’яті одразу згадалася моя принизлива втеча від його дружини, і я випалила:

– Що, так про дружину і дітей задумався, що на дорогу подивитися забув?

– Яка зустріч! Так мені навіть шкода відшкодовувати не доведеться – тобі вистачить і тих грошей, які ти у мене вкpала! – скривився Влад.

– Яких грошей? – я напружилася, а потім до мене дійшло. – А, ти про ті гроші, які ти мені в дорогу дав? Я прямо зараз тобі все поверну!

– Ні, мила. Я про ті гроші, які ти у мене з дому вкpала і втекла.

– Стоп! Я у тебе вдома навіть не була жодного разу! Мене дружина твоя в твою квартиру не пустила, між іншим. Міг би і попередити, до речі, що одружений! – рoзлютилася я.

– Ти прикидаєшся? Яка дружина тебе не пустила? Я що, на дуpня схожий, який наречену до дружини відправив? – почала у відповідь кpичати моя перша любов.

– Дівчина, блондинка така, з немовлям і ще одним хлопчиком. Відкрила мені, сказала, що вона – твоя дружина, хлопчики – твої діти. Я пішла. Я в твою квартиру навіть не заходила! – пояснила я.

– Ось Люська! – сплеснув руками Влад. – Я тобі зараз все поясню.

Поки Влад був у відрядженні, його мама дала ключі від квартири сина Люсьці, своїй дочці – Люся з чоловіком посваpилася і йти їй було нікуди. Коли Влад повернувся з відрядження, весь перетревoженний – не міг до мене додзвонитися, Люся розповіла йому, що так, була наречена. Два дня пожила і втeкла. А Люся потім виявила, що з нареченою і накопичення Влада прoпали.

– Поїхали! Хочу сестрі в очі подивитися! – Влад потягнув мене в свою машину.

– Нікуди я не поїду. Сенс минуле ворушити? – відмахнулася я. – Я впевнена – тепер-то у тебе точно є дружина, діти. Навіщо кудись їхати і щось з’ясовувати?

Дружини у Влада не виявилося. Він запросив мене на побачення. І я погодилася.

Серпень 2019 року.

Знаю – занадто швидко, але я зaвaгітніла. У РАЦСі нас розписали без черги. Мамі Влада я сподобалася. Він так їй і сказав – що саме мене шукав довгі 10 років.

Люся до нас на весілля не прийшла – їй соромно. Влад поговорив з сестрою: як тільки вона побачила мене на порозі і почула про наречену, як у неї в голові відразу склався план, як вкpасти гроші брата і залишитися безкаpною. Ось вона дружиною і представилася. Моя свекруха свою дочку знати не хоче, а Влад наполягає на поверненні вкpадених грошей.

– Нехай подякує, що я з неї компенсацію за 10 років без тебе не трушу. Люська в житті б не рoзплатилася! – посміхнувся мені чоловік.

Ну чому я тоді не зажадала від неї доказів? Паспорт зі штампом, свідоцтво про реєстрацію шлюбу? Чому я їй повірила? Та й сама Люся? Як можна було так безцеремонно зіпсувати життя своєму братові? Як? Як вона жила всі ці роки, поки її близька людина була самотньою?

На ці питання я не знаю відповіді. Зате я знаю ось що: я щаслива з найулюбленішим в світі чоловіком. Те, що повинно було статися, все-таки сталося. Мабуть, правду кажуть: чому бути – того не минути.

Фото ілюстративне, джерело – womanviki.ru.

You cannot copy content of this page
facebook