Як добре, що ти в мене є, Катерино, – сказав Владислав, обіймаючи свою дружину.

– І я щаслива, що ти зі мною і радію, що ти досі поряд, – відповіла Катерина, посміхаючись.

– Куди ж я ще піду? – жартував чоловік. – Тільки з тобою. Ти — моя доля єдина на все життя. Ти найкраща з усіх жінок.

Катерина не відповіла, вона мило поглянула на чоловіка і швидко попрямувала на кухню, щоб дістати з духовки пиріг.

Сьогодні вони святкували двадцяту п’яту річницю шлюбу. Всі святкування вирішили провести в тісному колі сім’ї — тільки вони з дітьми.

У родині Юрченків було двоє дітей: син Максим, учень десятого класу, та донька Дарина, яка нещодавно закінчила університет, знайшла роботу та переїхала жити в окрему квартиру неподалік від офісу.

Хоч Катерина і вмовляла доньку залишитись удома, Дарина вирішила почати нове життя на власній території. Вона звикла до самостійності.

– Навіщо тобі орендувати квартиру? – питала Катерина. – Ти можеш залишитися з нами. У нас досить місця, і ми всі разом будемо. А ось коли заміж вийдеш — тоді й заживеш окремо.

– Мамо, я дуже вас люблю, і знаю, що ви не проти, але хочу спробувати самостійне життя. І, до речі, мамо, я боюся, що через твої пироги я скоро стану справжньою «сімейною пампушкою». Ти ж так смачно готуєш! Ти ж не набираєш, а я, мабуть, не від тебе, на жаль, в тебе не вдалася в цьому! Мені треба стежити за статурою, а з твоїми стравами це дуже складно мені.

Катерина засміялась, глянувши тепло на доньку.

Дарина була на неї зовсім не схожа: Катерина мала вигляд скромної, худенької жінки, а Дарина була справжньою красунею. Зовнішність її дійсно могла зачарувати: вона була високою, стрункою і мала яскраві риси обличчя. На батька, Влада, Дарина була більше схожа.

Влад був високим, сильним чоловіком, з виразними рисами обличчя. Після стількох років шлюбу він трохи набрав, але навіть зараз, у свої 48, був дуже гарним чоловіком.

Катерина знала, що на його тлі вона здається зовсім непомітною, але не переживала через це. Для неї важливіше було те, що для нього вона була найкращою жінкою на світі і він кохав всі ці років лише її.

Коли Катерина познайомилась з Владиславом, їй було двадцять років, а йому – двадцять два.

Восени, того самого дня, коли її подруга Олена святкувала день народження, Катерина вирушила до неї на свято. Перед тим вона зайшла до квіткового магазину, аби купити букетик для іменинниці.

В магазині був ще один покупець — молодий чоловік, який вибирав квіти. Продавець, молода дівчина, пропонувала йому різні варіанти, поглядаючи на хлопця із цікавістю. Катерина теж глянула на нього і зрозуміла: він дійсно гарний.

«З такою зовнішністю — лише в кіно зніматися», — подумала тоді Катерина, спостерігаючи за ним.

І саме тоді молодик помітив її.

– Дівчино, а який букет вам більше подобається? Ось цей з трояндами чи ось цей з ліліями?

Катерина здивовано подивилася на нього, але, зрештою, відповіла:

– Я б вибрала лілії. Хоча багато хто дуже любить саме троянди.

– А вам які більше подобаються? – запитав він, помітивши її збентеження.

Катерина трохи червоніла, але сказала:

– Я найбільше люблю прості польові квіти, вони, як на мене, дуже казкові, але й троянди теж дуже гарні.

– Польові квіти? – здивувався він. – Це цікаво! Я теж їх дуже люблю. Моя мама на дачі часто приносить букет з таких квітів. Вони зовсім не такі, як садові, але в них є якась особлива краса.

Після цього вони ще кілька хвилин спілкувались, поки чоловік вибирав квіти. Він заплатив за букет і вийшов з магазину, кидаючи їй на прощання теплу посмішку.

– Який симпатичний хлопець! – зауважила продавщиця, дивлячись йому вслід. – На артиста схожий, правда?

– Так, точно, – відповіла Катерина, посміхаючись у відповідь.

Вона купила букет хризантем і поїхала на свято до Олени. Як же вона здивувалася, коли, прийшовши на вечірку, побачила цього ж молодика серед гостей! Виявилося, що його звуть Владислав, і він прийшов разом із братом Олени, Дмитром.

Влад теж не залишився байдужим. Він впізнав Катерину і одразу почав звертати увагу на неї. Всі вечір вони говорили, сміялися, але Катерина не могла зрозуміти, чому він так на неї увагу звертає. Вона була здивована і навіть трохи непевна в собі, адже зовні їй не здавалося, що вона привертає до себе увагу, адже вона мала звичайну непомітну зовнішність.

Коли вечір наближався до кінця і всі почали танцювати, Влад запросив Катерину на танець. Вони кружляли на паркеті, і Катерина відчула, що її серце починає битися швидше.

Коли настав час іти додому, Влад запропонував провести її. Це було так несподівано, але Катерина не могла відмовити. Вони ще довго говорили, і Катерина все більше відчувала, як цей чоловік ставить її в центр уваги.

Наступного дня, по дорозі до університету, вона зустріла Олену, яка повністю проігнорувала її привітання. З’ясувалося, що Олена була дуже засмучена через те, що Катерина забрала Влада для себе, хоча він спочатку повинен був бути з нею, він дуже подобався Олені.

– Що ти зробила? – ледь стримуючи обурення, запитала Олена. – Владислав був насправді моїм, а ти.

– Я нічого не робила, – здивувалася Катерина. – Ми просто танцювали і поговорили. Я навіть не думала про це.

Олена була незадоволена, і Катерина почала сумніватися в собі. Вона не була красивою, як Олена, чому ж Владислав звернув увагу саме на неї?

Тим не менш, Влад все ж подзвонив їй наступного дня. Вони домовились зустрітися, і коли Катерина прийшла до місця зустрічі, Владислав чекав на неї з букетом польових квітів.

– Ти все ще любиш їх? – запитав він, усміхаючись.

Катерина зрозуміла, що все це — не випадковість. Вона закохалася. Так почався їхній роман, який, попри всі сумніви з боку інших, став довгим і щасливим.

Через рік після знайомства вони одружилися, і багато хто дивувався, як цей такий гарний і дуже розумний чоловік вибрав таку просту, скромну і звичайну дівчину. Ніхто не міг збагнути, що він в ній знайшов, коли так багато красунь ходили услід за ним постійно.

Але Влад завжди їй казав, що саме її внутрішня краса, її душевна теплота і відданість стали тим, що він шукав у жінці.

Через двадцять п’ять років після весілля, на святкуванні срібного ювілею, їхні діти сказали багато теплих слів своїм батькам, і Катерина, дивлячись на чоловіка, знала одне: не важливі ні зовнішність, ні статус, важливі тільки почуття, що зберігаються в серці.

– Я люблю тебе, – прошепотіла вона йому на вухо.

– І я тебе щиро кохаю, мила моя, – відповів він, з особливим теплом в голосі.

Вони продовжили святкування разом з родиною, і навіть без зайвих слів було зрозуміло, що їхня любов все ще жива.

Родичі і друзі й досі пліткують у них за спиною: не можуть збагнути, що ж він таки в ній знайшов, чим причарувала.

Але подружжя не зважає на них. Хіба варто оглядатися на осуд людей, коли ти по-справжньому щасливий?

Фото ілюстративне.