Ще в п’ятницю мої батьки мені зателефонували і запитали, чи можна приїхати до мене в гості в суботу.
– Донечко, ми з батьком на годинку забігли до тебе, бо на ринок збираємося. А заодно помідорів тобі б завезли, а то добре вродили, нема куди дівати, – каже мама.
Я б радо прийняла батьків у себе вдома, але живу я в чоловіковій квартирі, а він останнім часом наче з ланцюга зірвався, я його просто не впізнаю. Тому я і не дуже хотіла, щоб мої батьки приїхали і це побачили на власні очі, мені їх шкода, у мами серце хворе, а вона за мене дуже переживає.
Мама моя з самого початку була проти того, щоб я виходила заміж за Вадима, і з кількох причин. Він мамі не сподобався як людина. А також маму непокоїв той факт, що Вадим вже був розлученим, і в попередньому шлюбі у нього є дитина.
Та я була настільки закохана, що не стала слухати маму, адже сам Вадим говорив мені зовсім інше, обіцяв золоті гори.
Весілля ми не робили, просто розписалися. Спочатку ми жили у батьків Вадима, але з його мамою у мене не складалося з самого початку.
Свекруха навіть після розлучення сина залишалася прихильною до своєї першої невістки. А ще, бабуся дуже любила свого внука і шкодувала про те, що син пішов з сім’ї.
І хоч до розлучення Вадима я ніяким чином не причетна, бо ми зустрілися з ним значно пізніше, та його мама все одно мене не злюбила, бо вірить, що якби не я, то Вадим повернувся б до дружини.
Жити з свекрухою в одному домі було дуже складно, я вже не витримувала. Але тут чоловікові прийшов неочікуваний спадок – однокімнатна квартира його бабусі, якої не стало.
Ми швиденько зробили там косметичний ремонт і переїхали. Моєму щастю не було меж. Я сподівалася, що у нас нарешті все налагодиться. Та все тільки починалося.
Я дуже хотіла дитину, адже вважала, що так наша сім’я буде повною. А чоловік – то хотів, то не хотів. Настрій у нього в цьому питанні постійно змінювався. Насправді він переживав, що скаже мама, адже свекруха на нього мала неабиякий вплив.
Останнім часом чоловік змінився до невпізнання, додому приходить пізно, і майже завжди напідпитку. Мені це не подобається, а він вважає, що немає нічого поганого в цьому, а ще немає постійного заробітку у нього (працює на себе).
Якось я з ним посварилися, коли він був напідпитку, то він поїхав до своїх батьків ночувати, потім на ранок приїхав додому.
Вдруге посварилися, він знову був не тверезий, поїхав уночі і не дзвонив, доки я не подзвонила. Потім сказав, що приїде та забере свої речі, мовляв, він мене попереджав, щоб я поводилася простіше.
Він егоїстичний, поводиться так, ніби йому всі чимось зобов’язані. Я не знаю, що робити. Я його люблю, але він до мене ставитися якось не так, любить командувати – подай, принеси, налий, попрасуй. Я розумію, що так може й має бути, але я хочу і до себе нормального ставлення.
Я сподівалася, що він хоч в присутності моїх батьків не влаштовуватиме сцен, але ні. Не встигли мої мама з татом до нас на кухню зайти, як Вадим завівся, що я поганий сніданок йому приготувала, бо яєшня з сиром йому вже набридла.
Мої батьки сиділи ошелешені, Вадим і їх вчепив, що вони життя прожили, а крім помідорів нічого своїй доньці дати не можуть.
Вони образилися і пішли. Мама потім плакала, мені тато про це розповів в телефонній розмові.
Син його попросив грошей, він нічого мені не сказав, дав йому (хоча бюджет у нас спільний і більшу частину грошей більше заробляю я). Мені не можна купити собі навіть зайву кофтинку, а своєму синові чоловік спокійно відправляє 5 тисяч гривень не порадившись зі мною (це окрім аліментів).
У всьому чоловік звинувачує мене: то я заважала і він через мене спіткнувся, то розсмішила (я взагалі мовчала, а він з другом сміявся і подавився).
У нього є машина, якщо мене треба кудись відвезти стільки обурень, каже: «В тебе що, ноги відваляться?». Це при тому, що сам і чаю не може собі налити без мене.
А нещодавно Вадим прийшов додому і прямо мені сказав, що він мене не любить. Потім ліг спати, бо був п’яним. Зранку вибачався, казав, що це не він говорив, і що насправді він мене любить і дорожить мною.
Я не знаю, що мені робити, може відпустити його? Я його досі люблю, але не знаю, чи варто мені залишатися з цим чоловіком, чи бігти куди подалі від нього, поки ще немає спільних дітей?
Яка ваша думка – рятувати шлюб чи розлучатися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
