Я завжди дбала про свого сина, а тепер, коли син виріс, він, практично, відмовився від мене. Я багато років пропрацювала на заводі в рідному місті, який був єдиним місцем, де можна було отримувати гідну заробітну плату. Думок про те, щоб змінити рід діяльності у мене ніколи не виникало, адже, по-перше, в населеному пункті з населенням в двадцять тисяч чоловік з робочими місцями складно, а по-друге, треба було піднімати на ноги улюбленого сина, якому я бажала кращого життя, ніж у мене.
На чоловіка я особливо ніколи не розраховувала, так як вже незабаром після шлюбу (який відбувся тільки тому, що у нас мала народитися дитина) я зрозуміла, що главою в сім’ї, прийдеться бути мені. Забезпечення сім’ї, виховання дитини, облаштування побуту і господарство – все висіло, здебільшого, на мені.
Звичайно, думки про те, що непогано б розлучитися, іноді відвідували мене, але я їх завжди гнала, так як вважала, що краще хоч якийсь батько, ніж зовсім без нього.
Завдяки непоганій зарплаті, розмір якої перевищував середню по населеному пункту в півтора рази, я змогла відправити свого сина Максима вчитися в хороший вищий навчальний заклад, в столицю. Завдяки природному інтелекту і працьовитості, хлопець зміг домогтися непоганих успіхів в навчанні, завдяки чому після випуску знайшов хорошу високооплачувану роботу, а через якийсь час і зовсім був запрошений в серйозну фірму, як цінний фахівець. Там він знайшов собі дівчину, з якою досить швидко одружився.
Невістка мені не дуже сподобалася: коли син з обраницею приїхали в гості, то я помітила, що дівчина часто глузувала з побуту маленького містечка і постійно ходила з таким виразом обличчя, ніби вона – вельможна аристократка, яка не зрозуміло яким чином опинилася в хліві зі свинями. При цьому, я достеменно знала, що невістка сама родом з маленького села.
Коли мені виповнилося шістдесят років, я занедужала, в результаті чого опинилася в лікарні. Незабаром мене виписали, але мені була потрібна допомога по дому, через проблеми зі здоров’ям. Чоловіка, до того моменту, вже не було. Зателефонувала синові, але той виявився в закордонному відрядженні, вирватися з якого, за його словами, ніяк не міг.
Тоді Надія я звернулася до сусідської внучки – Софії, запропонувавши тій платити за допомогу в господарстві. Добродушна дівчина взялася допомагати мені абсолютно безкоштовно, сказавши, що мені «гроші потрібніші». Єдино лише брала з мене гроші на покупку продуктів, з яких сама і готувала для мене їжу.
Відчуваючи величезне почуття вдячності, і розуміючи, що час добігає кінця, я склала заповіт, згідно з яким мій будинок переходив молодій сусідці. Ні, це було зроблено не через образу на сина, просто я логічно розсудила, що моя дитина має все необхідне, і дешевий будинок в маленькому селі йому зовсім ні до чого. А от сусідка мене за це догляне до останніх днів.
Одного разу Софії знадобилося виїхати з міста на два тижні. Я знала, що в цей час мій син перебував у відпустці. Я зателефонувала йому, щоб попросити мені допомогти. В процесі розмови я розповіла про Софію і про те, що залишаю їй своє майно, адже у Максима є все необхідне, а дівчині я хочу таким чином віддячити за безкорисливу допомогу.
На тому кінці дроту запанувала тиша, потім почувся голос невістки, яка, мабуть, чула розмову.
– Якщо викреслила із заповіту, то нехай сама про себе і дбає!
– Тихо, – пробував заспокоїти її Максим.
Я з тривогою чекала, що скаже син.
– Мамо, ну я постараюся приїхати, але не обіцяю, багато роботи.
– Добре, – відповіла я, не залишала надії, що син все одно приїде. Всіма силами вона гнала думку, що «багато роботи» виникло у зв’язку з моїми словами про заповіт. Але син так і не приїхав. Тепер я думаю, а якщо я неправильно зробила, коли записала будинок на сусідку?
Фото ілюстративне – mk.
