П’ять років тому я вийшла заміж за Дмитра. В спадок мені дісталася двокімнатна квартира від мого дядька. Батьки вирішили віддати мені її, як весільний подарунок. Пишне весілля не справляли, вирішили витратити гроші на ремонт квартири.
Ми розписалися, посиділи в сімейному колі з найближчими родичами, тоді я вперше познайомилася з сестрою чоловіка. Вона здалася мені досить милою і приємною. Я знала, що вона одружена і живе з чоловіком в іншому місті.
Перебудували ми одну кімнату так, що вийшла цілком затишна троячка. Купили основні меблі і стали обживатися. З зовицею ми не бачилися до цього року. Вона розлучилася і повернулася до батьків. Ми на той момент якраз дізналися, що чекаємо на дитину.
А у сестри чоловіка після розлучення життя якось не дуже складалося. Вона довго шукала роботу, свекруха казала, що дівчина майже нікуди не ходить, замкнулась у собі. Свекруха просила, щоб ми Лесю частіше кликали до себе, щоб якось підтримати в складний для неї час.
Мені було щиро шкода її, я думала, що вона просто не оговталася після розлучення. Ми стали запрошувати її до нас, я кликала її разом прогулятися, сходити кудись. Вона не відмовлялася. Не скажу, що ми прям стали нерозлучними подружками, але ця людина часто була в нас вдома і я до неї добре ставилася.
Тому я вирішила віддати їй свою шубу. Шубі не було й року з моменту покупки, я її сезон навіть не відносила. Мені вона сама дуже подобалася, але в зв’язку з моїм цікавим станом, стала тісна. Як стало холодати, я її поміряла і дійшла висновку, що носити я її не зможу.
Було шкода, що така річ просто висітиме в шафі. Я сказала чоловікові, що хочу віддати шубу його сестрі. Він здивувався і спитав, з чого раптом.
– Зараз уже я в ній почуваюся некомфортно. Та й після народження дитини куди я в ній ходитиму? Гуляти з малюком? Адже непрактично. Жаль, хороша річ пропадає, – пояснила я.
Чоловік мої докази прийняв і сказав, що потім купимо мені нову шубу. А цю справді варто віддати його сестрі. Я б із задоволенням віддала річ і своїй мамі, і своїй сестрі, але вони більші за мене і річ їм просто не підійде.
Сестра дуже зраділа такому подарунку, відразу ж приміряла, почала крутитися перед дзеркалом. На ній шуба сиділа, як влита. Зовиця розсипалася в подяках, а я раділа, що зробила хорошій людині добру справу. Наскільки вона добра людина я дізналася трохи пізніше.
Про те, як мене «поливає» сестра чоловіка, я дізналася від однієї знайомої. Виявляється, що я, зі слів Лесі, не знаю як випендритися – і квартира в мене трикімнатна, і шубу з панського плеча легко можу скинути. І в гості її кликала, щоб похвалитися квартирою, і по магазинах, щоб грошима похвалитися.
Тепер ось шубу їй віддала, на яку без сліз не поглянеш, так вона вже убого виглядає. А їй довелося з посмішкою приймати, бо свекруха просила не псувати стосунків зі мною. Там були ще якісь деталі, але мені вистачило вже почутого. Краще б я цю шубу через інтернет продала, не так прикро б було.
В своєму домі сестру чоловіка я більше не приймаю. Я не стала нічого з’ясовувати чи забирати подарунок, тим більше я точно знаю, що Леся шубу вже носить. Просто я більше ніколи і нічого не зроблю для цієї людини.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
