Я приїхала додому через 4 роки з грошима на квартиру. Стали тоді сини сперечатися між собою, кому першому я маю житло придбати. Та я їх дуже швидко заспокоїла, сказала, що житло я купую собі. Що тут почалося! Сини з невістками стали говорити мені, яка я погана, що ні одна мама такого б не зробила, але мені байдуже

Я в Італію не з доброї волі поїхала, мені і в своєму селі непогано жилося. Хата своя була, господарку тримала, город обробляла – одним словом, на життя мені вистачало.

З чоловіком я давно розлучилася, вже й не пригадаю, як він виглядав. Нічого йому не треба було, пив безпробудно, тому я його і вигнала з дому, подумала, що вже краще одній, ніж з таким чоловіком.

Двійко синів у мене підростало, 0т я на їхню допомогу і сподівалася, думала, виростуть і будуть мені у всьому опорою і підтримкою.

Різниця між дітьми невелика, всього два роки, тож два весілля ми відгуляли одночасно: спочатку старшого сина я одружила, а за ним і молодшого через рік.

Проблема в тому, що обидва сини привели невісток мені додому. А у нас будинок невеликий, я кожному виділила по одній кімнаті, собі теж одну залишила.

Але відколи в моєму домі з’явилися невістки, спокій мені тільки снився. Дівчата між собою ніяк спільної мови не могли знайти, постійно сварилися, ще й мене до того приплітали. Сил ніяких не було це слухати.

Одного разу, коли вони черговий раз зчепилися через якусь дрібницю, а я намагалася їх примирити, одна з невісток мені і каже:

– А Ви, мамо, замість того, щоб тут сидіти, і вчити нас як жити, краще б в Італію на заробітки поїхали, і синам своїм квартири б допомогли купити, щоб ми тут всі на купі не товклися.

Словами невістки я була дещо ошелешена, навіть ображена. Яке вона має право в моїй хаті вказувати мені, що я маю робити?

Після цієї розмови тема Італії в моєму домі стала постійною. Тепер вже й сини мені дорікали, чому я вдома сиджу, коли інші матері своїм дітям на квартири заробляють?

Мені настільки набридло все це слухати, що я зібралася і поїхала. В Італії у мене двоюрідна сестра вже багато років працює, вона мене і зустріла там, і прихистила, і роботу знайшла, і навчила, як жити.

– Ти навіть не думай своїм хлопцям гроші додому відправляти! – стала вона мене повчати. – Спочатку собі квартиру купи, а якщо залишаться гроші, то тоді вже і дітям своїм допоможеш.

Я так і зробила, приїхала додому через 4 роки з грошима на квартиру. Стали тоді сини сперечатися між собою, кому першому я маю житло придбати.

Та я їх дуже швидко заспокоїла, сказала, що квартиру я купую собі.

Що тут почалося! Сини з невістками стали говорити мені, яка я погана, що ні одна мама такого б не зробила, але мені байдуже.

Квартиру я купила і оформила на себе. Зараз знову поїхала в Італію, ще не знаю, на що буду складати гроші.

Сини мені телефонують, кажуть, щоб я когось з них в свою квартиру пустила жити.

Але я не хочу цього робити. Бо впустиш одного – інший образиться. А мені воно треба?

В Італії мені навіть подобається, я тут нарешті жити почала. А діти дорослі, нехай дбають про себе самі. Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page