Вже майже 9 років ми живемо в шлюбі зі своїм чоловіком Андрієм.

Вийшло так, що виходила заміж я досить таки пізно, на той час мені вже було 30 років.

Андрій мій на 5 років старший за мене.

Коли ми з ним познайомилися, він відразу мені розповів, що вже був вже раз одружений, і у першому шлюбі у нього було двоє діток.

Андрій багато не розповідав, казав, що не склалося в них сімейне життя, а я й не запитувала, особливо, не хотіла засмучувати його.

В той же час я до цього, його минулого життя, поставилася досить таки спокійно, можна сказати зі щирим розумінням ситуації, так як вважаю, що було б більш дивно, якби в своєму віці він ні разу не одружився, значить він відповідальна та цілком хороша людина.

Діти у Андрія були просто чудові, я з ними познайомилася та відразу дуже швидко знайшла спільну мову.

Я сама не могла стати мамою, тому до цих дітей просто тягнулася душею, адже щиро кохала чоловіка.

Жили вони, правда, в іншій області, досить далеко від нас, тому бачилися ми з ними рідко, лише на шкільні канікули проводили час з ними разом.

Але ми з Андрієм його рідним дітям допомагали постійно, чим могли, купували хороший одяг, їздили разом з ними на море і ніколи не забувалися про них ні на хвилину.

Одним словом, ставилися до них наче до рідних.

А от саме з колишньою дружиною відносини у Андрія теж, за час нашого спільного сімейного життя з ним, непогано склалися.

Але у мене, особливо, бажання спілкуватися з нею ніколи не було, я думаю, що жінки, які були колись, або є на моєму місці, зрозуміють добре мене і мої відчуття та думки.

Іноді та жінка сама намагалася почати спілкування зі мною, як з подругою.

Але я особливо, щиро кажучи, зовсім не мала до неї якихось хороший дружніх почуттів, і вона, врешті-решт, залишила свої спроби подружитися зі мною.

Я просто не уявляла, як це може бути, що ми гарно спілкуватимемось з колишньою дружиною Андрія, для мене це незрозуміло, щиро кажучи.

Так вийшло, що дітей у нас з Андрієм немає.

Ми, звичайно, трохи засмучені з цього приводу.

Згодом ми забули про наші особисті хвилювання, тому що діти з першого шлюбу Андрія росли, і потребували більше уваги до себе.

Колишня дружина мого чоловіка народила ще двох дітей у другому шлюбі за ці роки.

Щось там у них також не складалося останнім часом і вони розлучилися з ним.

Ми розуміли, що в багатодітній родині, діти трохи різноманітності мають.

Тому ми дуже часто намагалися дітям, коли вони приїжджали, купувати одяг і речі, які були їм необхідні.

І, разом з тим, ми з Андрієм намагалися купувати багато всього різного, грошей, особливо, не шкодували, особливо, грошей і речі намагалися брати хорошої якості.

Щоб вони не відчували себе гірше інших діток.

Я ще відразу полюбила цих дітей як своїх рідних, тому всі подарунки робила від щирої душі, мені зовсім нічого не було шкода для них, а тим паче, що вони також щиро любили мене, зустрічали, як рідну і тягнулися до мене, як до рідної та близької людини.

І вони відповідали мені взаємністю, адже бачили, що я до них йду лише з добром.

Але я не хотіла забезпечувати ще двох чужих дітей, тому намагалася робити покупки для діток сама, я не хотіла віддавати все грошима колишній дружині свого чоловіка, щоб вона витрачала їх на свій розсуд, хотіла, щоб все це дісталося саме дітям Андрія.

При всьому цьому малюки завжди залишалися щасливими, тому що самі вибирали, що їм потрібно.

Я просто знала завжди, що колишня дружина Андрія, досить таки несерйозна людина, і може витрачати гроші на щось інше, а не на дітей, на жаль.

Тому все, що їм хотілося, вони отримували приїжджаючи на канікули до свого тата, до речі, їхали вони з великим задоволенням до нас, адже ми дуже добре ставилися до них.

Але ось через вісім років, зовсім несподівано для нас з Андрієм, колишній дружині це перестало подобатися зовсім, втомилася, виходить.

Вона вирішила подати на аліменти, щоб Андрій офіційно їй гроші давав, і взяти чомусь їх за всі минулі роки, коли ми й так дітям допомагали.

Ні, ну хіба так може вчинити хороша людина?

Адже ми навіть і не підозрювали, що вона може так вчинити з нами, ми ж весь цей час нічого не шкодували для дітей.

А як же ми тепер маємо пояснити, що всі ці роки ми досить добре дбали про дітей та практично їх утримували, адже діти жили за наші лише кошти всі ці роки.

Прикро, що так вийшло, але ж у нас були гарні стосунки і хороше спілкування з нею.

Як бути в цій ситуації?

Як правильно вчинити?

Фото ілюстративне.