Мені 30 років, я розлучена, зараз з донькою живу в Німеччині. Спочатку я думала, що це ненадовго, але зараз в мене є бажання тут залишитися, бо я побачила перспективи.
З чоловіком я розлучилася давно, прожили ми з ним лише два роки. Він знайшов собі іншу, а я стала відповідальною за життя нашої донечки.
Ми жили в невеликому містечку, де у мене ніколи не було хорошої роботи, за яку б добре платили. А дитина росла, і треба було давати їй все необхідне.
Від чоловіка я отримувала лише мінімальні аліменти, а його батьки взагалі від нас відвернулися.
Мої тато з мамою допомагали чим могли, але вони багато дати не можуть, адже вони вже пенсіонери.
Я у них єдина дитина, і з’явилася я на світ, коли батькам вже було під 40. Вони дуже раділи моїй появі, адже їм довелося багато чого пережити перш, ніж я народилася.
Та й потім їм було не легко. Жили ми в селі, і треба сказати, що жили дуже бідно.
Але я не скаржуся, бо можу з впевненістю сказати, що провела щасливе дитинство – може у нас і не було грошей, зате було багато любові.
Зараз мої батьки – літні люди. Вони і далі живуть в селі, і дуже хочуть, щоб я жила з ними. Адже вони сподівалися, що саме я і догляну їх в старості.
В цьому і проблема, бо в мене на даний час трохи інші плани на життя, а батьки не хочуть цього розуміти і ображаються.
В мами на початку лютого був ювілей, 70 років, і вона сподівалася, що я приїду додому. Але мені ну просто ніяк не виходило.
Я тут влаштувалася на роботу, відпустки ще нема. Дочка пішла в школу. Німецька мова їй дається непогано, хоча, звичайно, на початках всім важко.
Я впевнена, що якщо ми залишимося тут, за кордоном, то я зможу значно більше і сама досягнути, і дитині дати.
Біда, яка сталася в Україні, дала мені новий шанс почати життя спочатку, щось заробити для кращого майбутнього для своєї дитини і для себе.
Тут, якщо чесно, і більше можливостей влаштувати своє особисте життя. Я зараз про це не думаю, але перспективи точно є.
Мама образилася, каже, що я про них зовсім забула. Мовляв, вони про мене дбали, а я відмовляюся дбати про них.
Тепер я стою перед дилемою: повертатися в Україну і доглядати за своїми літніми батьками, які щодня мені телефонують і просять їхати додому?
Чи дбати насамперед про своє майбутнє і майбутнє своєї дитини – і залишатися за кордоном?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
