Я не стала чекати, поки чоловік прийде додому і скаже, що розлучається зі мною. Поки він мовчав – не казав ні так, ні ні, я швиденько розрахувалася з роботи, з якої і так збиралася давно йти, і сказала усім, що їду в Італію на заробітки, мовляв, починаємо будинок будувати. Зібралася і поїхала. Так що чоловік і не встиг мене ошелешити новиною, що йде з сім’ї. А потім, взагалі, ця тема затихла. Чи то він залишив свою коханку, чи то тепер зручніше стало з нею зустрічатися, бо мене нема, але він залишився вдома. Я теж не піднімала зайвий раз це питання. Подумала, що нехай вже все йде своєю чергою, а потім я йому сюрприз влаштую

– А я з своїм чоловіком аж через 20 років розлучилася! Коли зрозуміла, що він настільки знахабнів, що готовий привести свою пасію в мій дім. І залишила його без нічого, – розповідає заробітчанка Катерина, а всі жінки навколо слухають і кожна згадує своє.

– Це ж треба було стільки часу чекати, якщо можна було відразу, як вирішила їхати, розлучатися, – запитала Анна, яку завжди цікавили подробиці.

– Ой, дівчата, звичайно, що можна було. Але я ж з дому практично втікала. Як дізналася що у мого Івана роман, так від сорому і втекла, – бідкається Катя.

– Оце такої. А як же ти про все дізналася?

– Я давно бачила, що чоловік мій дещо змінився, але подумала, що він на роботі так втомлюється, адже він постійно приходив з роботи дуже пізно, казав, що багато справ. А якось до мене підійшла одна доволі молода жінка, і сказала, що має до мене розмову.

Каже, ми з Іваном любимося, а він вас через дитину залишити не може. Я тоді від несподіванки аж розсміялася, бо по-перше, навіть не уявляла, що чоловік мій може піти наліво, а по-друге, про яку дитину вона каже, якщо нашій Юлечці вже тоді було 18 років?

Прийшла я додому, доньці не хотіла нічого розповідати, але Юля вже все знала. Їй бабуся, моя свекруха, сповістила радісну новину, що її синочок йде з сім’ї.

Мені важко сказати, навіщо свекруха це зробила, але не любила мене вона з самого початку.

Та, на щастя, донька не дуже засмутилася через вчинок тата. Вона вже була достатньо дорослою, щоб  все зрозуміти.

– Не хвилюйся, мамо, ми справимося і без нього, – сказала мені тоді донька.

Я не стала чекати, поки чоловік прийде додому і скаже, що розлучається зі мною. Поки він мовчав – не казав ні так, ні ні, я швиденько розрахувалася з роботи, з якої і так збиралася давно йти, і сказала усім, що їду в Італію на заробітки, мовляв, починаємо будинок будувати.

Зібралася і поїхала. Так що чоловік і не встиг мене ошелешити новиною, що йде з сім’ї. А потім, взагалі, ця тема затихла. Чи то він залишив свою коханку, чи то тепер зручніше стало з нею зустрічатися, бо мене нема, але він залишився вдома.

Я теж не піднімала зайвий раз це питання. А навіщо? Подумала, що нехай вже все йде своєю чергою, а потім подивимося, що будемо далі робити.

Перший раз я приїхала додому аж через два роки, з сумою кругленькою, з якою вже можна було починати будівництво будинку.

Чоловік мій був просто переконаний, що всі документи я на себе оформила, отже, будинок, який збудований у шлюбі, має стати нашою спільною власністю.

Та я його перехитрила, і відразу все оформила на свою повнолітню доньку. А чоловік про це не знав.

Поки ми будувалися, донька заміж вийшла. У зятя мого була квартира в місті, і він забрав Юлю до себе.

Вдома залишився один чоловік. Я не мала нічого проти – нехай живе. До того ж, він допомагав Юлі з будовою.

Катерина зітхнула, і раптом замовкла.

Анна, яка вже встигла вникнути в суть історії, дуже хотіла знати, яке у неї продовження.

– А що далі, Катерино.

– Далі я працювала, дім до пуття привела, а він насмілився ту свою пасію до нас додому привести. Мені про це сусідка сказала.

В Італію мені зателефонувала і сказала, що мій Іван живе не сам.

Виявляється, що всі ці 20 років він продовжував спілкуватися з нею.

– Якщо ти за 20 років так і не зміг її лишити, то йди до неї, бо тепер навіть я вірю, що між вами справжнє кохання, – заявила я Івану, коли приїхала додому без попередження, і застала там чужу жінку, що була в моєму халаті і в моїх тапочках.

Іван на кілька секунд онімів, а далі гордо так, ніби пишаючись собою, заявив мені у відповідь, що йти йому нікуди не треба, вони з Ольгою житимуть тут.

– Я відсуджу у тебе половину будинку, тому, змирись. Я того і не розлучався, що хотів вже готовий дім ділити. І Оля через це чекала багато років на мене.

– Не вийде у тебе нічого, Іване. Бо цей дім у власності нашої доньки з першого дня. І ти зможеш в жодному суді довести, що в тебе є тут частка. Так що, вимітайтесь звідси, молодята, – кажу.

На наступний день я відразу пішла і подала заяву на розлучення. А чоловік мій, зрозумівши, що він залишається при своїх інтересах, уже і розлучатися передумав.

Та я довела справу до кінця – з Іваном розлучилася. Тепер я вільна жінка з будинком, – замріяно сказала Катерина.

– Ще тобі машину треба, і буде повний комплект, – стали жартувати інші заробітчанки.

– І що, ти його назад не приймеш? – поцікавилася Анна, яка більше любила історії з позитивним закінченням.

Та Катерина її засмутила, сказала, що цього разу хепіенду не буде. Тут кожен отримав по заслугах – чоловік хотів перехитоити дружину, а в результаті це вона його обвела навколо пальця.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page