Останній період в моєму житті дуже непростий, на жаль, є питання, які потрібно вирішити, а в мене ну ніяк не складається знайти правильне рішення. Я твердо розумію, що чоловік та дружина мають підтримувати один одного кожну хвилину свого спільного життя, раз вони живуть у шлюбі, але всьому ж повинна бути якась міра. У нас в сім’ї цього немає від слова зовсім останнім часом, на жаль.
Мій чоловік Олег залишився без роботи 2 роки тому і досі її не знайшов, так і залишився на тому ж рівні. Чи варто говорити зараз про те, що я як тільки не намагалася вмовити Олега вийти на будь-яку іншу роботу, аби він почав хоч щось робити і приносити в дім якусь копійку, щоб і мені легше було, адже відколи він сидить вдома, абсолютно все забезпечення сім’ї лежить на моїх плечах.
Але на мої прохання Олег не реагує зовсім, він мене не слухає в цьому питанні абсолютно. Мабуть, йому дійсно подобається нічого не робити, а спокійно сидіти вдома, він вже звик жити там.
І все б нічого, я б могла дозволити йому так жити, якби не той факт, що весь цей час він живе за мій рахунок і я маю заробляти одна на всіх. А я одна теж не можу постійно забезпечувати нашу сім’ю, адже і роки вже немолоді, ми живемо від зарплати до зарплати. І я не можу весь час тягнути обох. Це неправильно і не є тим, заради чого я будувала сімейне життя. Я такого в нормальних сім’ях не зустрічала.
Це ще добре, що у нас дітей немає. Адже він мені сам диктує свої умови проживання. Олега багато чого не влаштовує, але він не робить нічого для того, щоб змінити своє і наше життя на краще.
Я навіть до родичів їздила додому. Проте всі мої спроби поговорити з його родиною були безрезультатними. Вони також не знають, то з ним сталося і ніяк не можуть вмовити його змінити своє життя, хоча і дуже стараються, та чоловік ні до кого не прислухається, сказав, що я даремно хвилююся і він скоро знайде хорошу роботу та все добре буде, але я вже не знаю скільки часу маю чекати, адже час минає, а нічого не змінюється зовсім. Розмови з його батьками теж були марні. У підсумку ми всі потрапили в якусь незрозумілу ситуацію, вийти з якої неможливо. Все, що б ми не робили, не дає ніякого результату.
Намагалася також поговорити зі своїми і його батьками разом і результат цієї бесіди теж мене не дуже обрадував, якщо чесно. Його батьки говорять, що потрібно почекати, можливо, у сина такий період в житті і скоро він все і сам владнає. Постійно стверджують, що таке буває, а він чоловік хороший і я маю його зрозуміти. Кажуть, що я як дружина, повинна поставитися до цього з розумінням і не вмовляти його зайвий раз, прийде час і він сам все зрозуміє.
Мої ж батьки, навпаки, налаштовують мене до того, щоб я залишила свого чоловіка і більше не годувала його місяцями, адже в хорошій сім’ї, де чоловік шанує дружину, такого не буває. Вони не бачать в ньому ніякої перспективи, і я їх розумію. Вони хочуть виправити моє становище всіма силами, якщо у них це вийде.
Проблема ще й полягає в тому, що мій вік вже не дозволяє мені шукати іншого життя, адже я не така вже й молода, тому розумію, що вийти заміж мені буде непросто. Ми обоє вже дорослі люди. Я хвилююся, що якщо залишу чоловіка, то залишуся на старості років одна, бо мені вже за 40, а за душею нічого.
Фото ілюстративне.
