У моїх батьків сімейне життя якось не складалося ніяк. Я мріяла, щоб мама пішла від тата, але вони жили разом в батьковій квартирі, бо нам було йти нікуди. Коли не стало бабусі, маминої мами, її квартира дісталася нам з мамою в рівних частках. Мабуть, наявність власного житла маму підбадьорила і вона нарешті пішла від тата. Я була дуже за неї рада, хотілося, щоб і вона хоч трохи пожила для себе.
На той час я вже була студентка, вчилася в іншому місті, жила в гуртожитку, тому мама влаштувалась у бабусиній квартирі одна, а я приїжджала в гості та іноді на канікули.
Після закінчення університету я вирішила виходити заміж. Я розповіла про це мамі і одразу запитала, чи можна після весілля пожити з нею, щоб відкласти на квартиру. Але несподівано мама мені відмовила, сказала, щоб ми дали їй спокій і можливість пожити для себе. Я маму не могла зрозуміти, але прийняла її думку.
У мами було непросте життя, тато псував його постійно. Якщо вона хоче жити для себе, вона має на це право. Я навіть не стала нагадувати, що половина квартири, в якій вона житиме для себе, належить мені. Зрештою, я не заробила на цю квартиру, щоб на щось претендувати.
Ми з чоловіком прийшли після весілля до його батьків. А за кілька місяців я зрозуміла, що чекаю дитину. Свекруха дуже зраділа, пообіцяла, що допоможе мені у всьому.
Моя мама новину про дитину зустріла спокійно, привітала, сказала, що якщо треба буде щось, я можу звертатися. Я думала, що вона тепер покличе мене жити до себе, але цього не сталося.
Я народила, свекруха, як і обіцяла, дуже допомагає з дитиною. Вона працює змінами, тому деякі дні вона повністю звільняє мене від турбот про доньку, щоб я могла попрацювати. Я віддалено працюю, і мої підробітки приносять непоганий дохід, хоч і забирають чимало часу. Ми навіть з урахуванням мого декрету примудряємося щось відкладати на квартиру.
І тут моя мама вирішила нагадати про себе. Близько місяця тому вона стала часто дзвонити, розводити розмови ні про що, займаючи мій час. Дуже ображається, що я не їжджу до неї у гості. А мені ніколи, у мене на руках немовля, я працюю.
Мама мені постійно скаржиться, що їй самотньо, вона мене виростила, а я її залишила саму. Мене її слова дуже зачіпають. Вона ж сама так хотіла пожити для себе, сама майже не дзвонила рік, не виявляла інтересу, я сама їй дзвонила, а вона розмовляла, ніби послугу робила. А тепер з’ясовується, що це я недобра, бо залишила маму на самоті?
Щодня вислуховувати її скарги мені з кожним разом все важче. Мені теж непросто – у мене дитина маленька, у мене робота, свої якісь справи, я не можу звалити на себе ще й розважання мами, яка через рік раптово усвідомила, що їй самотньо.
Чому їй рік не було сумно, а тут раптом стало? Чоловік обережно припустив, що все через чоловіка, з яким вона зараз розійшлася. Це багато чого пояснило б, але від такого пояснення мені ще образливіше. Тому що тоді виходить, що вона про мене згадує, коли їй нічого робити.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
