Я вийшла заміж в 30 років, на той час я вже була повністю самостійною і забезпеченою людиною. З моїм чоловіком ми живемо майже п’ять років. Я думала, що шлюби, укладені у зрілому віці, міцніші, але я помилялася. Зараз я на межі розлучення.
Справа в тому, що мій чоловік купує найдешевші продукти. І як я не намагалася переконати чоловіка, щоб він позбувся цієї звички, у мене нічого не вийшло.
Раніше ця проблема не стояла – я працювала на ринку, сама заробляла гроші, сама ж їх і витрачала. Звичайно, коли купувала продукти, завжди дивилася на ціну, але цінник ні вирішальним фактором. Коли я жила з батьками, і потім – коли жила одна, я завжди думала – беру для себе, коханої. Тому, краще менше, але хорошої якості і щоб було смачне. Для мене завжди, перш за все, була важлива якість, термін придатності продукту, склад і тільки потім – ціна.
І все було нормально. Але потім я народила дочку, почала сидіти з нею в декреті, а покупками став займатися чоловік. І ось тут почалося.
Спочатку я не дуже звертала уваги на те, що молочні продукти на нашому столі з’являлися в пом’ятих пачках, шоколадні цукерки – з білим нальотом, рибні консерви без етикеток, а кабачкова ікра в м’ятій банці. Дитина вимагала багато уваги, я сильно втомлювалася, тому не дуже придивлялася до продуктів – купив, і добре.
Але з часом я зрозуміла, що Олег, мій чоловік, купує продукти по акції, тобто дешеві. І заради цього він може обійти всі магазини в окрузі. Коли чоловік черговий раз приніс коробку, в якій всі цукерки були з білим нальотом, я не витримала, і сказала, що не буду це їсти. Чоловік тоді дуже образився і так ніяких висновків не зробив.
Далі було більше. У доньки, якій виповнилося два рочки, стала з’являтися висипка. Лікарка, до якої я звернулася, сказала відразу:
– Зверніть увагу на продукти, які їсть дитина. Ніяких добавок, барвників, консервантів чи замінників! Ні в якому разі! Краще дати морквину, ніж йогурт невідомого походження. Хоча, зараз і морквину-то можна тільки зі свого городу.
Вдома я постаралася спокійно поговорити з чоловіком:
– Олег, ти вчора давав Юлі сметану?
Коли я почула ствердну відповідь, попросила його більше не купувати саме цю сметану. Чоловік знову почав обурюватися. Сказав, що тепер це не моя справа – продукти тепер купує він, то ж викручується, як може.
Я намагалася спокійно довести до відома чоловіка, що дешеві продукти – не найкращий спосіб економити, але він звинуватив мене в марнотратстві і сказав, що гроші на вітер кидати не буде. Для нього пом’ята банка кефіру чи консерви без етикеток – нічого поганого.
– Ти насправді нічого не розумієш? – не вгавала я. – Якщо пачка зіпсована, в ній може бути мікротріщина. Її не видно, а повітря буде надходити, продукт псується. Якщо немає етикетки, ти взагалі можеш купити все, що завгодно – прострочене, старе, тухле – все! Як ти не можеш зрозуміти – якщо ціну знизили, значить, для цього є причини!
Але Олег і далі стояв на своєму. Він вважає, що дорогі і якісні продукти для багатіїв, а ми собі цього не можемо дозволити.
Та я вважаю, що і ми можемо. Так, натуральна сметана коштує дещо дорожче, але не наскільки, щоб ми не могли купити її своїй доньці.
Я зрозуміла – його не переконати, адже саме так чоловік жив завжди. І його мама, моя свекруха, теж купує дешеві продукти по акції. Я на таке не погоджуюся. Грошей у мене немає, тому мені треба виходити на роботу, доньку залишу з мамою.
А Олег хай живе один. Не хочу я жити з таким жадібним чоловіком, який не готовий заради здоров’я дитини витратити зайву копійку. Ніколи не думала, що можна розлучитися через сметану.
Фото ілюстративне – rubic.
