Вчора мені зателефонував син, і сказав, що вони з дружиною вирішили залишатися в Канаді, тому найближчих кілька років додому вони не приїдуть.
Я мала б радіти за них, і років 10 тому я б саме так і зробила, але зараз щось мені зовсім не весело.
Мені 67 років, і останнім часом я себе погано почуваю, а поряд нікого немає.
Самотність мене дуже лякає, адже все життя навколо мене було багато людей: батьки, чоловік, сестра і брат з родиною, двоє моїх дітей – син і дочка.
А зараз нікого немає, я залишилася одна. І батьки, і брат з сестрою, а недавно ще й чоловік, пішли у засвіти.
Надія була на дітей, що я коло них на старість голову прихилю, але син з невісткою і дітьми в Канаду ще півтори роки тому виїхали, син обіцяв, що вони повернуться, але зараз передумав.
Йому там запропонували якусь гарну роботу, так що їхати додому йому просто немає сенсу, та й для внуків там значно більше перспектив.
Дочка моя має 40 років, вона розлучена, виховує 14-річну донечку, і весь цей час я їм допомагала.
А тепер вона з дитиною в Чехію виїхали, і як я розумію, додому теж поки їхати не збираються, адже внучка там вже в школу влаштувалася, і їй все дуже подобається.
Якщо чесно, то я на дочку завжди більше надіялася, ніж на сина, адже донька, то є донька, і вона сама завжди повторювала, що мене не залишить, але в підсумку вийшло все трохи не так, як ми думали.
Зараз вона в Празі, має якусь соціальну допомогу, ще й підзаробляє, бо є майстром манікюру, а ця послуга в усіх країнах користується попитом, то ж дочка непогано заробляє.
Я їй не раз говорила про те, що мені лячно залишатися вдома одній, якби так мені стало погано, то хто мені допоможе? Світло не завжди є, телефон часто розряджений.
Звичайно, я б хотіла біля дочки бути, тому неодноразово їй про це натякала.
Але натяків вона не розуміє, або ж вдає, що не розуміє, тому я сказала прямо, що хочу, щоб вона мене до себе забрала.
Дочка мені на це відповіла, що не може мене до себе забрати, бо життя там дороге, за все платити треба, мовляв, вони з дочкою і так ледве на плаву тримаються.
А ще вона каже, що дорога далека і важка, мені непросто буде автобусом їхати.
Та все це відговорки, бо Чехія це ж не Канада – одна неповна доба і ти вже на місці!
Просто моя дочка не хоче зайвого клопоту, тому і не бере мене до себе.
Отак я дожилася – мала велику сім’ю, дбала про всіх, а тепер про мене нема кому подбати, всім до мене байдуже.
Невже дочці і справді так складно забрати мене до себе? Чи вона просто вигадує причини, щоб цього не робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.