fbpx
Життєві історії
Я на день народження мамі купила путівку в санаторій, мама брати не хотіла, казала нащо я гроші витратила. Я сказала, що нічого знати не хочу, у призначений день нехай вона збирає речі, я сама її відвезу і запишу на процедури. День від’їзду настав, я приїжджаю, а речі не зібрані, а мама дивиться телевізор. Сказала, що вона нікуди не поїде, щоб я собі ту путівку забрала. Я порвала її на дрібні шматки, більше мамі жодної копійки не дам

– Так я вже звикла, у нас що не подарунок мамі, то справжня суперечка, – розповідає 40-річна Міла. – Їй ніколи нічого не потрібно, кожен раз якийсь негатив у неї один. Навіщо купила, навіщо гроші витратила, я це не візьму, мені це не треба було, забери собі це все назад. Набридло це вже мені, якщо чесно. Ні в кого зі знайомих батьки себе так не поводять, важко мені з нею зовсім зараз. Якщо діти допомагають – батьки приймають допомогу, беруть куплені дітьми речі, дякують та з задоволенням користуються. Ну, хіба що про людське око соромляться – навіщо, це, напевно, дорого. Але тут який взагалі незрозумілий поворот. А з цієї путівкою в санаторій – це вже взагалі перебір, я вважаю.

– Ти путівку мамі своїй подарувала, чи що?

– Ага, на день народження. У подруги мама їздила в минулому році в цей санаторій, повернулася дуже щаслива та задоволена. Дуже їй там допомогли. Я маму ще навесні хотіла відправити туди, але не було змоги, ми тоді якраз сиділи вдома, санаторії теж ніякі не працювали. Вирішила, подарую путівку в серпні тоді, на день народження мами. Купила, в красивий конвертик поклала її, піднесла мамі в призначений день. Крику, звичайно, було до небес – навіщо, не треба, забери, що ти вигадала, я нікуди не поїду. Але до цього я була, в принципі, готова, від мами почути щось інше я й не сподівалася. Рішуче їй сказала – поїдеш, і все, це навіть не обговорюється!

– Нічого собі! Суворо ти з нею, можливо, не варто було б так.

– А тому що по-іншому просто не можна! Їй нічого не треба, і все тут! Сказала їй, що путівка коштує дуже недешево, це правда, між іншим. Здати її, кажу, не можна – ну, неправди сказала трішки я звісно, щоб вона заспокоїлася. Так що, кажу, до зазначеного дня збирай валізу – відвезу тебе туди на машині сама особисто, влаштую, все покажу. Запишемося з тобою на процедури. І що ти думаєш – вона нікуди не поїхала. Просто залишилася вдома! У призначений день приїжджаю, а вона в відмову. Речі не зібрані, нічого не готово! Давай пхати мені цей конверт в сумку – забери собі!

– Та вже, мама у тебе просто кремінь. Уявляю цю сцену. І ти що?

– Так уже ніяких сил з нею немає, правда. Ну скільки можна? «Забери собі», ну як вона це являє? Я працюю взагалі, відпустку мені ніхто не дасть, їхати треба прямо зараз, я і так відгул взяла, щоб її відвезти від порога до порога, як королеву. А вона мені тут такі концерти влаштовує! Ну, я теж розсердилася, кажу, точно не поїдеш? Вона – ні! Ну, відповідаю, не хочеш – не треба! Взяла і порвала путівку на дрібні клаптики, нехай пропадають гроші тоді! Повернулась і пішла з квартири.

Мама давай плакати, каже краще б вже вона поїхала, нащо я так зробила. Знову я у неї винна у всьому. А я їй сказала, що більше і поріг її не переступлю, більше нічого купувати їй не буду і допомагати теж. Байдуже мені тепер, що люди скажуть, нехай живе на одну пенсію.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook