fbpx
Життєві історії
Я місяць тому Оксану на вокзалі випадково зустріла. Оксана першою до мене підійшла, я навіть не сподівалася, що вона мене ще пам’ятає. А вона впізнала, і стала пробачення у мене просити. Вона розповіла, що їде з донькою до своєї мами в Польщу, і що до чоловіка повертатися не збирається. А через кілька днів мене знайшов Орест. Він розповів мені, що за 20 років так і не зміг мене забути. І що якщо я не проти, то він би хотів зі мною зійтися

Мені 40 років, і так склалося, що я досі незаміжня, ні сім’ї, ні дітей у мене немає.

Я і сама не знаю, як так сталося, бо люди кажуть, що я вродлива. Та й працьовита, давно сама на себе заробляю.

Можливо, всьому виною стало моє перше кохання, яке виявилося нещасливим.

З Орестом ми познайомилися, коли мені було 20 років, він був на 7 років старшим за мене.

Ми відразу закохалися одне в одного, і стали зустрічатися. Орест зробив мені пропозицію, і мав в суботу старостів прислати.

Але замість його батьків, які мали приїхати до нас в гості, приїхала незнайома жінка, і повідомила, що її донька від мого Ореста дитину чекає, тому у нас ніякого весілля бути не може.

Орест на наступний день прийшов, і все підтвердив, просив його пробачити.

А що я могла тоді зробити? Просто плакала, бо осоромилася на все село.

Він одружився з цією Оксаною, а я в місто поїхала, і стала кар’єру робити.

Минуло 20 років. Я місяць тому цю Оксану на вокзалі випадково зустріла. Вона була разом з їхньою уже зовсім дорослою донечкою.

Оксана першою до мене підійшла, я навіть не сподівалася, що вона мене ще пам’ятає. А вона впізнала, і стала пробачення у мене просити.

– Ти пробач мене, що твоє щастя я забрала, – сказала вона. – Але і я щасливою з Орестом не стала. Терпіла скільки могла, а зараз, ось, подала на розлучення. Не можу більше! Не дарма кажуть, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш.

Оксана розповіла, що їде з донькою до своєї мами в Польщу, і що до чоловіка повертатися не збирається.

Я побажала їй щасливої дороги, і запевнила, що пройшло багато часу, тому я не тримаю зла.

А через кілька днів мене знайшов Орест. Він розповів мені, що за 20 років так і не зміг мене забути. І що якщо я не проти, то він би хотів зі мною зійтися.

Про діток Орест почав говорити, казав, що ще не пізно мені народити для нього сина.

В мене голова обертом іде. Я ж давно минуле відпустила, а воно повернулося, і до того ж, так стрімко.

Про дітей я мріяла, і хотіла б ще стати матір’ю.

Та чи варто мені знову зв’язувати свою долю з Орестом?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page