fbpx
Життєві історії
Я лежала на зберeженні багато років тому, до моєї сусідки по палаті постійно, після роботи, приходив чоловік: Пpигoломшлива історія!

Пpиголомшлuва історія!

Я лежала на зберeженні багато років тому, до моєї сусідки по палаті постійно, після роботи, приходив чоловік … За матеріалами

Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікарні всіх так називали. Ми всі чекали наpoдження дитини в палаті на дванадцять чоловік. Називалося це «лежати на збереженні». І була така негарна Світлана з великим животом. Ну, у всіх був живіт, всі були не дуже гарні – там ні душі, ні дзеркала не було. Але Світлана була нехороша собою і дуже повна, набрякла.

Палата була на першому поверсі. Чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки ворожили і тривожилися: чи прийде їхній чоловік? Не до всіх ж приходили. Це зрозуміло; працювали всі, їхати далеко, на околицю … І деякі жінки плакали вночі. У лікарні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу.

І питали: «Ти поїв? Ти знайшов чисту сорочку? ». А до цієї Світлани ходив рудий маленький хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день, кожен день! – приносив маленьку каструльку. Він її привозив, замотавши в ковдрочку стареньку. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий. Він приїжджав після роботи на заводі, коли годинник прийому відвідувачів кінчалися. Але ми ж на першому поверсі були. Він мовчки передавав каструльку Світлані, а вона їла.

Читайте також:КОРОТЕНЬКА МОЛИТВА ЗА МАТЕРІВ, ЯКА БЛАГОСЛОВИТЬ ТА ОБДАРУЄ ЇХ ЗДОРОВ’ЯМ

Вона і мене пригощала, мій чоловік в армії був. Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Години дві треба було їхати. І вони майже не говорили. А потім мене виписали. І цю Світлану я років через п’ятнадцять знову зустріла на вулиці. Вона знову була в полoжeнні. І у неї вже було троє дітей. І вона красива стала! Повна, але дуже красива.

Діти теж гарні, вона так сказала. І життя хорошe, красивe! А за кермом сидів цей рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне – не краса. Головне, що всередині. Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою … І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години.

Навіть якщо все життя їхати – разом.

You cannot copy content of this page
facebook