Свого часу я таки своєму синові говорила: подумай хоч сто раз, перш ніж кликати заміж жінку з дитиною, адже чужа дитина – це не жарт, потрібно розуміти, яке життя чекає тебе і чи хочеш ти таку відповідальність брати на себе. Ну куди ж там, мене слухати ніхто не збирався навіть – у нього ж – щире кохання. А я тепер складається, так, як складається.

Мій молодший син Тимофій одружився, взяв за дружину жінку з дитям. Ми з чоловіком матеріально молодим не допомагаємо – все самі заробляють. Син із сім’єю орендує квартиру недалеко від нас. Дружина його Уляна народила нам онука і зараз не працює, а сидить вдома в декреті.

У вихідні дні Тимофій з Уляною просять мене посидіти з їх обома дітьми, так як, мовляв, втомлюються і хочуть побути удвох, хочуть до друзів піти, та й так просто прогулятися парком, щоб побути вдвох, поспілкуватися наодинці.

Я не проти, звісно, допомогти в разі потреби. З рідним онуком – завжди, будь ласка, а от чужа дитина для мене дійсно чужа, не дивлячись на погляд сина. Уляна почала мені говорити, мовляв, беріть обох дітей, бо брати одну дитину, а від іншої відмовлятися якось неправильно, вони ж рідні між собою. Але я не поділяю її думок, навіщо мені ще й чужа дитина, у мене і своїх онуків п’ятеро, крім того. Я свого рішення не змінила і Уляна перестала водити до мене обох дітей. Ну ні так ні. Я ось такого не розумію, хоча онука свого люблю і спілкуватися з ним хочу.

Уляна звернулася до моєї іншої невістки – дружини старшого сина: мовляв, давай разом будемо розмовляти зі свекрухою і зовсім онуків не давати, щоб вона зрозуміла, що робить не правильно. Нікуди вона не дінеться – скучить за дітьми і буде сидіти з усіма, мовляв.

А та не послухалася її. Дружина старшого сина категорично відмовилася так робити і все розповіла моїй дочці. А дочка – мені. Але я – мовчу, нічого не хочу говорити і непорозумінь в родині не хочу. Уляна – доросла людина, і сама повинна розуміти, кому і що можна говорити, а кому – ні. Зверталася вона за допомогою і до моєї дочки – допоможи вмовити свою матір свою, або бери хоч інколи наших дітей до себе. Донька не проти няньчити, але тільки свого рідного племінника і то – не часто і не довго, у неї і своїх дітей двоє. Чужу дитину приводити в свій будинок, сім’ю та до своїх дітей вона, теж, не хоче.

Уляну такий варіант знову не влаштовує. Прийшла невістка в суботу з дітьми і влаштувала ще й на справжнє непорозуміння. Розповідала, що діти один одному брат і сестра і їх не можна розлучати. Але мені її не жаль, я вже зрозуміла, що вона за людина така.

Я тут причому? Це її дитина, нехай і виховує її. Я ж не винна, що у дівчинки немає ні тата, ні інших бабусі з дідусем. Батьки невістки, теж, не хочуть сидіти з онукою, але Уляна до них і діла ніякого немає. Тоді чому я маю робити так, як хоче невістка, як їй одній зручно лише?

І хіба це гарно так робити, усіма способами намагається її віддати до чужих людей? Мені просто мого сина та онука шкода. Можливо люди мене не зрозуміють, але мені своїх онуків вистачає, а я вже немолода, хочу більше часу їм приділити. Але ж я мовчу, в синову родину не лізу, не втручаюся в їхню сім’ю, нехай живуть, як знають. Так вона сама мені свою дитину постійно приводить, і я виходжу ще винною у всьому, адже відмовляюся з нею сидіти.

Як зберегти стосунки нормальні в родині, щоб сину добре в сім’ї жилося? Я нічого не маю проти доньки Уляни, але бути за няньку їй я не хочу.

Фото ілюстративне.