Я, щиро кажучи, ніколи зовсім не розуміла виразу «чужих дітей не буває!». Ще й як бувають, багато маю прикладів з життя. Наприклад, дочка мого чоловіка Миколи від першого шлюбу мені зовсім чужа дитина, як би там не було.

Правда, у мене своїх дітей, на жаль, немає, і не буде, на жаль, але зате у мене є племінниця, вона мені дійсно як рідна донечка.

Моєї сестри рано не стало, і я донечку з 12 років ростила сама, тому що тато відмовився від неї. Зараз моя племінниця вже студентка медінституту, ми з нею постійно на зв’язку, багато спілкуємося, як найрідніші люди стали за ці роки.

Моя племінниця Інна хоч і живе зараз в іншому місті, і вчиться там, але душею ми завжди поруч зі мною, я подумки теж з нею завжди.

Мені 46 років. До 43 років я заміж не виходила, просто 8 років жила разом з одним чоловіком і все, не склалося у нас, він знайшов іншу. Потім я виховувала племінницю Інну сама, ми з нею жили в моїй однокімнатній квартирі.

Згодом Інна поїхала на навчання, а у мене в цей час вийшло знайомство з хорошим чоловіком старшим за мене. Микола давно був розлучений, мав теж однокімнатну квартиру, одружилися ми з ним. Що мені сподобалося – він став про мене турбуватися, якось по-батьківськи, моя душа розтанула. Вічно все на собі тягла, і колишнього співмешканця теж, а тут прямо дівчинкою маленькою себе відчула, про яку дбають, про яку турбуються.

Микола мені відразу щиро зізнався: був одружений, є дочка, і він її любить. З дружиною розлучився через її дуже складний характер, на жаль, і дочка така ж – з норовом, в маму вдалася, але що поробиш, це ж дитина його, тому й батько її любить.

Доньці Миколи на ту пору було 29 років, теж заміжня, живе окремо. Ну й добре, нас же вони не стосуються? Ні! Я чоловіка дійсно люблю і в планах у нас – прожити разом все життя. Бігати один до одного в гості – це нерозумно, вирішили об’єднатися, адже вважали це найкращим варіантом. Розміняли дві свої однокімнатні квартири на одну трикімнатну. Невелику, зате всі кімнати роздільні.

Ось тут якраз і дочка згадала про свого рідного батька. Приїхала вона якось до нас, одна, без сім’ї, нібито у справах важливих. Відразу помітила, що вона до мене недобре ставитися. Кілька разів говорила з батьком про те, що він зробив це необачно – поміняв квартири, адже простіше б було одну здавати, а в інший жити. Її яке діло?

Микола колись занедужав, сам відновлювався, вона навіть ніс до нього не показала, йому друг допомагав встати на ноги. А тепер вона диктує, що йому треба було робити! Причому вона йому так говорила, ніби мене поруч немає, просто ігноруючи мою присутність, не соромилася підбирати слова. Її батько, коли пішов з сім’ї, сам залишив їм трикімнатну квартиру, і навіть машину дружині, взяв одну тільки валізу. І тепер він не має рації?

Гаразд, приїхала-поїхала. Тільки після цього візиту щось вона зацікавилася батьком, як ніколи раніше. Стала йому писати та телефонувати постійно, що, мовляв, набридло їй це містечко, хоче переїхати в наш мегаполіс з сім’єю, взяти кредит, але для цього треба пожити десь, влаштуватися, звикнути. Щось орендувати – дорого, але ж є рідний тато з трикімнатною квартирою. Нічого, ми можемо посунутися і на час звільнити пару кімнат.

Микола, несподівано для мене, був дуже радий, а я здивована. Я відчуваю людей і відчуваю їх наміри, не для цього його дочка хоче їхати до нас. Якщо вже й оренда квартири для неї це дорого, то і кредит вони точно не потягнуть.

У неї явно свої плани: батько вже не молодий, має недуги, вони зроблять вигляд дбайливих родичів і придумають що завгодно, щоб я пішла з квартири. Звичайно, можна було б і назад розміняти квартири, але ми ж з чоловіком не збираємося розлучатися, та й у моїх планах такого не було, я щиро кохаю цю людину! Чому хтось має псувати нам життя.

Я свої хвилювання відразу сказала чоловікові, а він лише обурився. А Миколина донька телефонує батькові по 10 разів на день, від свого не відмовляється. Чоловік каже, нерозумно все це, не дасть зі мною недобре повестися доньці, але після того, як його не стане, хто за мене замовить слово?

Так, я вже думаю – ми справді вчинили необачно, що поміняли свої квартири, але що зроблено, те зроблено. Тепер інша проблема – як хитро зробити, щоб чоловік відмовився від доччиної ідеї приїхати до нас?

Вона мені, правду кажучи, тут не потрібна, навіть тимчасово! Якби ставилася до мене з повагою, то ласкаво просимо, а то таке враження, що я у неї батька рідного забрала, хоча він багато років розлучений.

У мене й племінниця є, вона мені за дочку рідну теж, але я не кличу її жити з нами. Так що ж мені сказати чоловікові, як запобігти приїзду його дочки? Якщо Миколина донька з сім’єю з’явиться у нас, то я її більше ніколи звідси не вижену.

Фото ілюстративне.