fbpx
Життєві історії
Я довго не могла вийти заміж, мені зараз 38 років. Руслан нещодавно зробив мені пропозицію, а я не знаю, що йому відповісти, адже мене бентежить один момент з його минулого

Я так довго хотіла заміж, що тепер, коли мені зробили пропозицію, я просто не знаю, що робити, може хтось з читачів був у подібній ситуації і зможе дати мені мудру пораду.

Мені 38 років, я досі ще не була заміжньою, у всіх моїх подруг вже давно дорослі діти, а мені щось ніяк не щастить в цьому питанні.

Стосунки у мене були, але до цього часу заміж мене так ніхто і не покликав.

А я завжди хотіла мати сім’ю, таку, щоб мама, тато, діти, мені навіть важко уявити, що може бути якось по-іншому.

Сама я росла в повній родині, у мене були мама і тато, які мене дуже любили, дбали про мене, і тепер я б хотіла цю любов передати своїм дітям.

Мати власну сім’ю завжди було моїм пріоритетом, але чомусь за всі ці роки я не знайшла саме того чоловіка.

Проте я розумію, що з кожним роком шансів у мене стає все менше – всі чоловіки мого віку або одружені, або вже розлучені.

І після кількох невдалих стосунків мені вже здавалося, що я навіть зможу полюбити чоловіка з чужою дитиною, але за умови, що я обов’язково ще народжу свою.

Коли я вже зовсім зневірилася і руки опустилися, я нарешті зустріла чоловіка і у нас все з ним було дійсно добре.

Руслану 40, він розлучений і в попередньому шлюбі у нього росте син.

Можу навіть з упевненістю сказати, що я закохалася в нього, проте мене щось наче стримувало.

І я до останнього не могла зрозуміти що це.

Адже все начебто добре, але підсвідомо не дає мені спокою.

І тільки недавно я зрозуміла, що причиною моєї якоїсь неприязні до нього є наявність у нього дитини.

Так, я говорила, що для мене це не проблема, але на рівні підсвідомості мене це лякає.

Я начебто і готова, але не відчуваю, що з ним у мене вийде повноцінна сім’я.

Адже він, як батько, зобов’язаний приймати участь у житті своєї дитини.

І тому мені дуже важко уявити його в ролі мого чоловіка, адже тоді і я в якійсь мірі буду причетна до цієї дитини.

Мої подруги стверджують, що мої побоювання цілком нормальні, і мені варто пошукати іншого чоловіка, якщо цей факт вже так сильно мене тривожить.

Але я ж підсвідомо розумію, що я не така людина, яка ось так зможе від всього відвернутися.

Я не настільки байдужа і погана людина.

Саме усвідомлення того, що якщо я його кину, то почну звинувачувати себе, не дає мені спокою.

Намагалася поговорити про це з психологом, до якого ходила ще задовго до знайомства.

Вона намагається бути доброзичливою і каже, що на мене просто занадто сильно тисне суспільство.

Цим вона пояснює мої сумніви щодо нього.

Руслан має щодо мене дуже серйозні наміри, він прямо каже, що хоче зі мною одружитися.

А я ще не знаю, яке рішення прийняти, бо не впевнена, чи зможу прийняти його дитину.

Чи не з’явиться у мене ревність відносно його почуттів до власної дитини і до мене?

У мене і далі є велике бажання створити сім’ю, але не з таким стартом.

Що мені робити?

Як зрозуміти, наскільки дитина від першого шлюбу може вплинути на наше сімейне життя?

Може хтось вже пройшов через подібну до моєї ситуацію, і знає з власного досвіду, наскільки успішними є такі стосунки?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page