fbpx
Життєві історії
– Я до мами на тиждень поїду, – повідомила Лариса чоловікові кілька місяців назад. -Поїдеш, – заявив чоловік, – можеш назад взагалі не повертатися. При цьому їхати разом чоловік категорично відмовляється. Він сам постійно вдома сидить і дружину нікуди не пускає

Чоловік постійно сидить вдома і вважає, що дружина теж повинна так робити.

-Ні, дівчата, я з Вами в кіно не піду, – каже Лариса приятелькам, – не пустять мене, потім таке почнеться, краще вже й не пробувати. За матеріалами

Ларисі 40 років. І не дозволяє їй нікуди піти не сувора мама, а власний законний чоловік Юрій, з яким жінка перебуває у шлюбі вже 20 років.

-Ні до мами в інше місто не поїхати, – нарікає дружина, – ні на посиденьки з дівчатками залишитися. Думала, що як діти виростуть, стане простіше і легше, поживемо для себе, побачимо те, що в юності не встигли або не могли собі дозволити. А ні, у мене є і енергія, і інтерес до життя, а нічого не можу.

Лариса та Юрій одружилися ледь жінці виповнилося 20 років, чоловік старший своєї половини на 6 років. Через рік після весілля на світ з’явилися двійнята: син і дочка. Тепер діти вже студенти, самостійні у побуті.

-З ними в дитинстві був пекло, – згадує Лариса, – одні збори на прогулянку чого коштували. А я одна. Юра працював, моя мама далеко, а мама Юри вважала, що онуків досить бачити в свята. Я не ображаюся на неї за це, наші діти, наші і турботи.

Спочатку жінка була замкнена вдома, всі її розваги в перші роки сімейного життя: прогулянки на дитячому майданчику або в парку, поліклініки, дитячий садок і школа. Іноді мама відвідувала дочку, а іноді телефонувала.

-Ну чому б Юрі тобі не допомагати хоча б у вихідні? – питала мама по телефону, молоді, а сидите, як два овоча. Зібрали дітей і в кінофільм!

-Я і так за тиждень змучуюся, – відмовлявся чоловік, – дай хоча б вихідні провести спокійно.

-Так, – погоджується Лариса, – Юркові довелося нелегко, він на двох роботах працював, адже у нас ще й іпотека. Але кредит давно виплачений, діти виросли. А він не хоче нікуди і ніколи. Хоча ні, брешу, він дозволяв собі походи на рибалку або на футбол з мужиками. Навіть у вихідні, навіть, коли хлопці зовсім маленькими були.

-Я маю право на те, щоб провести вільний час, як мені хочеться, – відповідав тоді ще молодий чоловік на докори дружини, що з нею і дітьми його нікуди не витягнути, а з друзями – охоче.

Але і Юрій давно закинув свої походи: хтось із приятелів зовсім cпивcя, хтось одружився і проводить час з сім’єю, та й чоловік Лариси з роками почав осідати вдома. На дивані.

-І якби ж то тільки сам не ходив нікуди, – каже жінка, але коли я зберуся – надується, три дні може не розмовляти. Можна подумати, він потребує мого цілодобового сидіння поруч. Але ж він за цілий день може ні разу зі мною не заговорити: не вилазить з ноута або телефону.

-Я до мами на тиждень поїду, – повідомила Лариса чоловікові кілька місяців назад, – скучила дуже за нею, і за сестрою, і за подружками дитинства.

-Поїдеш, – заявив чоловік, – можеш назад взагалі не повертатися.

При цьому їхати разом чоловік категорично відмовлявся. Тут слід додати, що в інших аспектах життя Юра абсолютно не був домашнім тиpаном: Лариса у нього не клянчила грошей, не звітувала за кожну копійку, Юра не вередував і не висловлював претензій щодо її куховарства, виховання дітей і ведення домашнього господарства.

-Так прикро стало, – каже Лариса, – немов я не до мами їду, а на курорт, та ще й не в самоті. Але я знаю, що слова ці – не порожній звук.

-Мамо, – я б так не змогла, – каже мені наша дочка, – ти ще зовсім молода жінка, а вдома просто закисаєш. З татом ж нікуди не вийдеш: ні в театр, ні на виставку, ні до друзів. При цьому майже з 20-ти років одні пелюшки і наші соплі, вважай, життя не бачила.

А ось син навпаки, в усьому батька підтримує, сам домосід. Дочка Лариси, надивившись на сімейне життя батьків, не бажає виходити заміж рано і обзаводитися дітьми. І сама Лариса все частіше починає думати, що піди вона від Юри, її життя наповнилося б новими подіями, заграло б яскравими фарбами. Але зважитися на це непросто.

-Син не зрозуміє, – вважає жінка, – квартиру ділити чи що? Або знімати собі житло. Але і так жити вже нестерпно. Я відчуваю, що все мимо мене проходить. А адже за нинішніми мірками, мені зовсім небагато років.

-Все це примха, – каже мама Юри, – вітер в голові. Соромся, ти ж не дівчинка-студентка. Радуйся, мій син – відмінний сім’янин. А тобі все б пурхати!

Ось і як розсудити? Життя проходить повз в компанії чоловіка, від якого слова за цілий день не почуєш? Який і сам сидить вдома, і дружину нікуди не пускає?

Чи нерозумно валити сім’ю через те, що в кіно з подругами не сходила? А може і не відпрошуватися нікуди, а мовчки робити те, що подобається, ну псіхане, а потім і звикне нудний чоловік до того, що у дружини теж є частка особистої свободи.

Може, коли діти виросли, саме час починати жити по-іншому.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.