Після розлучення вдруге виходити заміж я не поспішала, тому ми з Віктором вирішили не бігти в РАЦС, та й він не наполягав. Мені 32 роки, Віктору 40. Ми три роки живемо душа в душу, Віктор відмінно ладнає з моїм сином, той кличе його татом і іншого батька не знає. Своїх дітей у Віктора немає. Може, тому він вибрав саме мене.
До Олежика він ставиться як до рідного сина. Малознайомі люди, з боку спостерігаючи за нашою родиною, і припустити не можуть, що Олег не рідний син Віктора. Вони навіть зовні трохи схожі. Олег кличе Віктора татом і наслідує його манерам, що ще підсилює схожість. Я дуже тішуся, що в нас все так добре.
Колишній чоловік залишив мене з купою боргів, без житла, грошей і роботи, з однорічною дитиною на руках. Перший час мені довелося з дитиною йти до мами. Мама мене прихистила, але не підтримала. Докоряла, що годує мене і не хотіла залишатися з дитиною. Я не знала, що робити, було справді важко.
А потім я зустріла Віктора. Все закрутилося дуже швидко, і буквально вже через місяць чоловік запропонував жити разом, у його великій трикімнатній квартирі. Природно, з дитиною…
Я погодилася, зібрала речі в сумку і з’їхала в нове життя. Треба сказати, про своє рішення не пошкодувала жодного разу: Віктор виявився дійсно хорошою людиною. Створив усі умови, відразу порозумівся з малюком, познайомив мене з своїми родичами – сестрою, племінниками і матір’ю.
З Іриною, сестрою Віктора я тут же подружилася, наші діти виявилися ровесниками. Ми часто зідзвонюємося, інколи зустрічаємося.
Живемо ми разом вже три роки, я займаюся дитиною і побутом, Віктор забезпечує нас з сином повністю – має таку можливість. Возить у відпустки, годує, одягає. Завжди сам пропонує, мовляв, візьми гроші, скільки треба, піди купи і собі, і синові.
То ж до недавнього часу я була впевнена, що ми сім’я. Але недавно виявилося, що Віктор так не вважає. Я дізналася, що мій чоловік рік тому оформив заповіт і все записав на своїх племінників – дітей своєї сестри. Своє рішення він пояснив так:
– Рідних дітей у мене, а я вважаю, що активи повинні залишитися в сім’ї.
У Віктора, крім трикімнатної квартири, в якій ми живемо, є ще дача, машина і гараж. З цього списку ні мені, ні моєму синові не дістанеться нічого. Я ніби то і на чуже майно не претендую, але і так жити якось не дуже добре. Я живу в квартирі, підтримую там чистоту і порядок, вкладаюся в затишок – і я тут не господиня. В разі чого куди мені йти?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
