– Таке від своєї рідної дочки почути – ворогу навіть ніколи не побажала б! – з сумом в голосі жалілася пенсіонерка Тамара Василівна. – Кажу, більше року вже не бачила онуків, хочу в серпні приїхати до вас! І починається! На початку серпня ніяк, там якісь родичі чоловіка приїжджають, в середині теж не вийде, вони з дітьми на озера їхати зібралися, а потім у них ремонт почнеться! Матеріали куплені, робітники замовлені. Я кажу, Марічко, може, мені взагалі не приїжджати тоді, може, ви не хочете мене бачити зовсім? А вона мені, уявляєш, і заявляє – мамо, я дійсно не хочу, щоб ти приїжджала. Я мало не впала на кухні, присіла на стілець, ледь не впустивши телефон з рук! Виростила дочку, називається, думала радість буде мені на старість!
Тамара Василівна живе в столиці, а дочка її Марічка в передмісті. Поїхали з чоловіком туди відразу після того, як одружилися, близько восьми років тому, чоловікові запропонували там роботу. Спочатку думали, ненадовго, на пару років, але потім там і залишилися, але не без допомоги Тамари Василівни, яка дала дочці гроші на житло. Не всю суму звичайно, але відсотків сімдесят саме вона дала, вишкребла всі свої заощадження.
Що й казати, все й так зрозуміло, що без допомоги матері Марічка з чоловіком або орендували житло до цих пір, або сиділи б зараз по вуха в боргах, платили б півзарплати банку, і так не рік, не два, а багато років. З грошима ж рідної мами кредит взяли мінімальний, розплатилися швидко і майже не помітили, як стали власниками свого власного житла.
Живуть тепер під власним дахом над головою, дітей виховують. Онуків у Тамари Василівни двоє: хлопчики чотирьох і п’яти років, вона їх дуже любить, регулярно купує їм гарні подарунки і відправляє. Раніше і сама постійно приїжджала до дочки в гості – як мінімум, два рази на рік, і жила довго, тижні зо три-чотири. Під час своїх приїздів повністю брала на себе кухню і побут, крім того, обов’язково вони з дочкою робили генеральне прибирання, мили вікна, розбирали шафи і антресолі. Тамара Василівна відразу наводила лад у всьому, все до дрібниць було в неї розписано.
– Приїду, все їм перемию, переперу! – розповідає мама Марічки. – Шафи розберу, взуття помию, білизну попрасую, все розкладу по стопочках у шафах. Штори завжди знімаю, покривала, пил скрізь з дочкою витру, люстри перемиємо. На кухні все розберу. Квартира перед моїм від’їздом сяє завжди! Кажу, ось коли наступного разу приїду, щоб так само чисто було. Але де там! Наступного разу приїжджаю – і знову беруся за генеральне прибирання. І щоразу одне і те саме.
Перед приїздом матері Марічка, звичайно, завжди наводить чистоту. А вся проблема в тому, що поняття «чисто» у дочки і матері різні. Прибирати Тамара Василівна вміє і любить, робить це грунтовно і дуже старанно, в той час, як її дочка – не фанат такого проведення часу. У дитинстві мама давала постійно доньці щось робити, а тепер Марічка спростила все до неможливості. Білизну погано прасує, просто згортає і складає в шафу, підлогу миє від випадку до випадку, а такі речі, як плитку у ванній і пил на шафах, напевно, і взагалі протирає тільки перед приїздом матері – щоб та не хапалася знову за те, щоб її повчати в усьому:
– А пилу тут скільки у вас, Марічко, ти подивися! Хіба можна так? Але відмила, чотири рази воду міняти довелося, і то ще була сіра. Тут, напевно, не прибирав ніхто жодного разу, відтоді як я восени приїжджала, так?
Раніше мама приїжджала до доньки кожні пів року, але от останнім часом все якось не виходить провідати дочку та онуків: то одне, то інше. Але тепер, влітку, здається, все позаду, і Тамара Василівна вирішила провідати дочку та онуків.
– Доньці подзвонила, кажу, беру квитки, їду до вас – на весь серпень! Думала, вона зрадіє, а вона давай мене швиденько відмовляти:
– Мамо, почекай, у нас тут в серпні одне, друге, третє.
– Я кажу, ну і що, мені тепер взагалі не приїжджати? А вона мені взяла і заявила – так, каже, не приїжджай, я цього не хочу! Ось як так? Я ростила її одна, все робила. Квартиру їй купила! Допомагала! А вона так зі мною. За що?
Тамара Василівна вважає свою доньку невдячною.
Чи, можливо, мама, звичайно, щиро хоче, як краще. Ну ось така вона, своєрідна, хоче, щоб все скрізь було ідеально чисто. Треба мовчати в ім’я дочірньої любові. Всі ми будемо старими і зі своїми “мухами”, і почути від своєї дитини «не хочу, щоб ти приїжджала» дуже прикро.
Навіть не знаю, чи донька має рацію, коли не хоче в усьому догоджати мамі пару тиждень і виконувати всі її накази.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
