fbpx
Життєві історії
Я більше не хочу виховувати її дітей. Вони не приймають мене. Краще буде, якщо я піду – чужі діти рідними не стануть

Чужі діти рідними не стануть.

«Моя історія починається з того, що років чотири тому я познайомився з симпатичною жінкою. Джерело

Мені тоді було 32, їй 30. Вона мені сподобалася відразу. Легка, ніжна. Рідко такі жінки зустрічаються в наш час.

Ми з нею зустрічалися дуже рідко, Оля це пояснювала завантаженістю по роботі. І ще на нескінченну втому, після якої і йти нікуди не хочеться.

Наші зустрічі тривали місяців вісім. Потім я запропонував жити разом. І тут вона розповіла про своїх дітей. Виявилося, у неї їх двоє. Дві дівчинки: дев’яти і десяти років.

Ще вона мене попередила, що у дівчаток дуже «складний» характер. Навіть вона, матір, не може з ними справлятися.

Так ось, познайомився я з дівчатками. Нічого такого серйозного я не помітив. Але йдучи додому, в своєму черевику виявив кнопку, яку могли підкласти тільки вони.

Через тиждень я до них переїхав. Оля не хотіла до мене переїжджати, говорила, що дівчатка довго будуть адаптуватися.

І тут почалися «чудеса» її дітей. Що тільки вони не робили: і одяг мені псyвали, і в їжу насипали купу солі, і в черевики ледь не підсовували. Загалом було дуже весело.

Через два місяці вони здулися. Бачачи, що нічого у них не виходить, здалися. Стали жити мирно. Навіть слухати мене почали.

Так ми прожили три роки, і тут знову пішло все заново. Тільки жарти стали зовсім дитячими. Навіть не хочу писати про це.

Я втомився від такого відношення. Я більше не хочу виховувати її дітей. Вони не приймають мене. Краще буде, якщо я піду».

Ось така непроста ситуація склалася в родині героя даного оповідання …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook