Я, як і всі дівчата мріяла про велике і щасливе кохання. Чекала, що ось-ось зустріну саме того єдиного, якого покохаю на все життя.

Коли я навчалася в університеті, я жила в гуртожитку, у мене було багато знайомих хлопців. З одним з них у мене були дружні стосунки, але не більше того. Звали його Артем, ми часто проводили разом час, ділилися один з одним найпотаємнішим, в тому числі переживаннями в особистому житті. Студентські роки пролетіли дуже швидко, ми стали рідше спілкуватися. Кожен жив своїм життям.

Після навчання я зустріла, як тоді думала, саме того єдиного. Ми покохали один одного і вже через пів року одружилися. Але вже через рік наші стосунки погіршилися, а ще через пів року ми розлучилися. Як то кажуть не зійшлися характером.

Я була дуже пригнічена і перестала вірити в кохання. Присвятила себе здебільшого роботі. Стосунків більше не хотіла, боялася знову наступити на ті самі граблі.

І якось, одного разу, через п’ять років після розлучення, я випадково зустріла свого студентського друга Артема. Ми, звісно зраділи зустрічі, довго спілкувалися, потім вирішили разом сходити в кіно. А потім все закрутилося дуже романтично. З’ясувалося, що я йому дуже подобалася в студентські роки, але він не наважувався про це сказати, а я ні про що не здогадувалась і тому, ми просто дружили.

Зараз у нас щаслива сім’я, ми ростимо синочка і думаємо про другу дитину. Хочу сказати всім – не впадайте у відчай і подивіться на людей, які поруч, можливо серед них і є ваша доля, яку ви шукаєте так давно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.