В Португалії я працюю вже 7 років. За цей час ми з чоловіком побудували будинок, купили хороший автомобіль.
Живемо ми з Дмитром в селі, тут роботу хорошу знайти важко, про такі заробітки й думати ми не могли. Дмитро правда працює в місті, їздить щодня автобусом 25 кілометрів, а мені роботу складно було знайти.
Тоді ми вирішили, що я з кумою поїду, вона тут вже 15 років, трохи зароблю грошей побудуємо будинок, адже жили в моїх батьків.
Дмитро погодився, адже обоє розуміли, що дітям потрібно дати краще життя, ніж мали ми самі.
За ці роки ми вже переїхали у свій власний будинок, ще й грошей відклали трохи. З Дмитром домовилися, що ще рік цей я попрацюю, а навесні повернуся додому, знайду роботу в Україні і більше не буду їхати за кордон.
Я маю ще рідну сестру, Наталя молодша за мене. Коли вона вийшла заміж, відразу поїхала в місто жити до свого чоловіка. Він заможна людина, мав свій бізнес, декілька авто, величезну квартиру. Моя сестра звикла до розкішного життя.
Наталя ніде не працювала, купувала дорогі речі, ходила в ресторани і салони краси. Я часто говорила сестрі, як ти можеш не працювати, у тебе ж нічого немає, все належить чоловікові, хоч гроші відкладай, адже мало що в житті може статися, а в тебе ні копійки за душею.
Наталя лише образилася на мене, віддалилася, стала мало спілкуватися, їй подобалося багате життя.
А пів року назад Наталю залишив чоловік, знайшов іншу і вона залишилася ні з чим. Я кажу, щоб поверталася в село, жила з батьками в хаті, а далі придумаємо щось. Та сестра і чути не хоче, каже, що хоче залишитися в місті, але грошей немає.
І стала мене просити, щоб я позичила їй гроші на оренду житла на декілька місяців і на життя їй, а вона тим часом залишиться в місті і шукатиме роботу.
Та я дуже добре знаю сестру, вона нічого не вміє, бо багато років не працювала, оренда квартири дорого коштує, посидить там, лише гроші витратить на вітер. А де вона їх візьме, щоб борг віддати.
Я так прямо все і сказала Наталі, але вона все одно стоїть на своєму, каже, я знаю, все одно, що гроші в тебе є. Тоді я сказала сестрі, що гроші я їй позичу, але нехай вона напише розписку, що через пів року гроші поверне мені.
Сестра образилася, ще й батькам поскаржилася на мене. Тепер мама з татом мені телефонують, докоряють мені, що навіть гадки не мали, що я така людина, що буду брати розписку в рідної сестри.
Ні Наталя, на тато з мамою відтоді говорити зі мною не хочуть, я сама їм телефоную, скажуть холодно декілька слів і кладуть телефон. Сестра живе з батьками в селі вже пів року і вони всі ображаються на мене, ще й родину підговорюють, що, мовляв, я зіпсувала своїй рідній сестрі життя.
Я тепер не знаю, що мені робити. Можливо, потрібно було б дати їй тоді гроші, щоб не псувати стосунки з родиною? Але я точно знаю, що Наталя ніколи б мені ті гроші не віддала б, адже розписку писати вона не хотіла, бо сама розуміла це добре. Чи я щось зробила не так, в чому помилилася?
Фото ілюстративне.