Мама мого чоловіка зараз літня жінка, у свої 80 років вона вже не може обійтися без допомоги.
Оскільки мій чоловік у неї єдиний син, то вся рідня стала на нас насідати, що ми маємо літню маму до себе забрати.
Воно начебто і правильно, місце у нас є, адже ми живемо у власному будинку, але от бажання щось зовсім немає, бо в свій час свекруха поступила з нами з нами дуже негарно.
Одну ми її не залишаємо, намагаємося їздити кожен день або через день, але цього мало, їй потрібно, щоб хтось постійно був поруч.
Почалася наша історія багато років тому, коли мама чоловіка була в тому віці, в якому я зараз. Вона відразу мене не злюбила.
Свекруха тоді жила в невеликому, але заможному селищі, в своєму величезному будинку: чоловік був при хорошій посаді, так що навіть після того, як його не стало, свекруха жила добре.
Ми одружилися, потім довго збирали на своє житло, батьки не вважали за потрібне нам допомагати.
Щоб швидше придбати житло, мій чоловік почав їздити на заробітки, я його не бачила по пів року.
Зате ми купили квартиру, яку через кілька років продали, щоб добудувати наш власний будинок.
В гості до свекрів ми приїжджали рідко, стосунки між нами так і не склалися, і з часом я перестала хотіти їй подобатись, а просто жила своїм життям.
Тим часом свекруха всім своїм знайомим і родичам розповідала, що син б їй і допомагав, але невістка не дозволяє.
Коли не стало свекра, захотіла мама в місто перебратися, а грошей від продажу її будинку не вистачає.
Тоді вона запропонувала, щоб решту додали ми з своїх заощаджень, а вона за це свою квартиру на нашого сина запише.
Ми погодилися, дали приблизно третину суми, свекруха вибрала собі квартиру.
Але при її оформленні в нотаріуса від своїх слів свекруха відмовилася.
– На мене треба писати, – каже.
Ну що ж, записали ми квартиру на маму.
До нашого сина свекруха ставилася байдуже: немов його і немає.
Так воно і було. А п’ять років тому свекруха злягла можна сказати, з квартири майже не виходить.
Ще через рік постало питання, що добре б її взяти до нас: будинок великий, за нею догляд потрібен і спеціальна дієта.
У мами мого чоловіка є племінниця, Марина.
Вони з моєю свекрухою дуже дружать, щодня по телефону по кілька годин розмовляють.
Одного разу такий дзвінок був при мені, коли я приїхала до неї, їжу привезла.
– Ланцюжок з хрестиком пропав, – повідомляла племінниці свекруха, – ну, а хто?
Ти була і невістка. Хто ще візьме?
Я завжди їх на тумбочці тримала, а сьогодні – немає.
Дочекатися невістка не може, коли все і так їй дістанеться!
Мовчки ставлю перед свекрухою їжу, нахиляюся і поруч з тумбочкою піднімаю ланцюжок з хрестиком.
От як після всього цього взяти її до себе?
Так, чоловікові вона мати, але я їй нічим не зобов’язана.
Я запропонувала чоловікові, щоб його маму доглядала Марина.
І нехай мене засуджують всі.
Не можу і не хочу, і квартира мені ця не потрібна!
Чоловік злиться, а я вважаю, що все роблю правильно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.