Мамі мого чоловіка 72 роки. Я розумію, що ми маємо обов’язок їй допомагати. Тому щотижня в суботу я йду в магазин, купую всі продукти за списком, і відправляю чоловіка до мами. Але слів вдячності я поки від неї не почула. Минулого тижня я, виявляється, їй не такий горошок принесла.

Але я думаю, що справа не в горошку, просто свекруха хоче більшого – не просто, щоб ми їй допомагали, а щоб вона до нас переїхала. Я від цієї ідеї не в захваті. За двадцять років нашого спільного життя з чоловіком вона мені слова доброго не сказала. Зате донечка у неї була завжди найкраща. Так ось донечка щось за мамою ходити не рветься.

З Ольгою Володимирівною у мене симпатії не виникло відразу. Їй хотілося міську невістку та ще й з приданим, а я сама приїжджа, батьки і досі живуть в селі. До весілля вона так прямо синові і говорила, що не пара ми, а після весілля спілкувалася зі мною лише по святах.

Якщо і кликала до себе в гості, то лише свого сина, їй від нього постійно щось треба було. А все, що я робила, за словами свекрухи, я робила не так.

Чоловік в наші стосунки не втручався. У нього була позиція, що його все в мені влаштовує, а що інші говорять, йому все одно. Проте я не мала права скаржитися на його маму.

Якщо я у свекрухи була поганою господинею, то дочка для неї була просто ідеальною у всьому. І шила, і в’язала, і співала, і танцювала. Красуня, відмінниця, спортсменка і так далі.

Поступати зовиця захотіла в столицю, чому свекруха натішитися не могла, геть, які перспективи. Оплачувати навчання дочки свекруха сама не могла, тому довелося чоловікові брати участь в навчанні сестри. Я була проти, тому що сума виходила дуже пристойна, нам вона була б не зайвою, а освіту можна було і поскромніше отримати. Чоловік сказав, щоб я не лізла, це не моя справа. Він вважав своїм обов’язком допомогти сестрі.

На другому курсі Юля вийшла заміж, народила дитину і кинула навчання. Виявилося, що заради весільного подарунка молодим свекруха вирішила продати квартиру і гараж, купити собі замість трійки однушку, а решта дочці виділити, щоб вони з чоловіком могли купити собі житло. Сина свекруха чомусь в цю схему не включила, хоча нам гроші б теж не завадили.

Свекруха всю свою увагу направила на сім’ю дочки, що мене дуже тішило. Моталася туди щомісяця, допомагала, чим могла. Правда, як я потім з’ясувала, жила вона там в готелі, тому що зять говорив, що у них не прохідний двір.

Потім зовиця народила другу дитину і їй стало взагалі не до нас. Ми з того не сильно засмутилися. Жили своїм життям.

Але останнім часом Ольга Володимирівна дуже змінилася. Постійно кличе мене в гості, але я не горю бажанням йти до неї. Одного разу чоловік таки вмовив мене сходити. Перше, що кинулося в очі, що свекруха сильно постаріла, хоча ми не бачилися не так вже й довго. Удома теж все якось неохайно, запущено. Попили чаю, поговорили ні про що, мені було ніяково якось. Потім свекруха почала скаржитися на життя.

– По дому-то навіть щось робити важко. Самій нудно, – сумно зітхнула вона.

– Ну так телефонуйте дочці, – кажу. – Квартиру Ви їй купили, то ж нехай вона і допомагає.

Свекруха промовчала і опустила очі. Виявляється, дочка з мамою не спілкується. Зятя дуже дратували постійні приїзди тещі, яка хоч і жила не у них, але вічно мелькала в квартирі, він і висловився дружині, що не хоче, щоб її мама до них приїжджала. Дочка прислухалася до чоловіка і сказала, що у неї тепер своє життя, мамі треба з цим змиритися. От і все.

Ось тут все встало на свої місця – навіщо вона мене видзвонює, чого це така теплота в голосі прорізалася. Відчула, що тяжко одній під старість років залишатися, вирішила мости наводити. Тільки я нічого не забула.

Я чоловікові так і сказала, що продукти купувати – це одне, а забирати маму до себе – це інше, і я на таке не погоджуюся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.