fbpx
Життєві історії
Все дитинство ходила обiдрaна, кожну копійку рахували. Мати обіцяла квартиру, але обманула

– Ось віриш чи ні, у мене все дитинство пройшло під девізом – «у батьків іпотека» – розповідає двадцятип’ятилітня Ксенія. – Кожна копійка була на рахунку! На море не їздили, нічого зайвого не купували. Бабуся маму лаяла – навіщо, говорила, ви влізли в цю кабалу, коли є дах над головою? Для чого вам друга квартира, та ще з переплатою банку? А мама казала – у нас он дочка росте! Квартира стане в нагоді!

«Зайву» квартиру батьки Ксенії вирішили придбати спонтанно, в самому розпалі огрядних нульових. Глава сім’ї несподівано отримав на роботі більшу премію. Подружжя подумали і вирішили вкласти гроші в нерухомість.

Вибрали однокімнатну на етапі котловану, на перший внесок вигребли майже всі накопичення плюс премію, на решту суми взяли іпотеку. Щомісячні платежі теоретично здалися цілком посильними.

– А потім, може, ще й премію отримаємо і розплатимося одним махом! – міркували батьки Ксенії. – Або зарплату підвищать.

Читайте також: “ЗІБРАЛИСЯ З ЧОЛОВІКОМ В КІНО. ДО МЕНЕ ТАМ ХЛОПЕЦЬ КЛEЇТUСЯ ПОЧАВ. РЕАКЦІЯ РЕВНИВОГО ЧОЛОВІКА ПРОСТО ШOКYВAЛА, А НА РАНОК СВЕКРУХА ЗА ЛІЖКОМ ПPUПЕPЛАСЯ”

На початку дев’яностих, щоб купити квартиру, родичі влізли в несусвітні мільйонні борги, і всі знайомі дивилися на них з жалістю. А буквально через рік знайомі тільки охали, коли з’ясувалося, що у рожеві дев’яності, завдяки інфляції, розплатилися за квартиру буквально з пари зарплат.

– Може, і у нас так само вийде! – сміялися батьки Ксенії.

На жаль, у них «так само» не вийшло. Великих премій на роботі у батька більше не сталося, а ось великі витрати, як на зло, повалили як сніг на голову. Один за іншим хворіли батьки, сталася криза 2008 року. Та й з будівництвом було не все гладко. Терміни здачі постійно зсовували, переносили, в «домовому» чаті люди ділилися тривожними чутками, і настрій у іпотечників, прямо скажемо, не веселий.

– Ось навіщо ви в це влізли? – Не вгамовувалася бабуся, мамина мати. – Такі борги, з глузду з’їхати! І ще невідомо, чим усе це скінчиться. Може, втратите гроші, та й все. А дитині, може, ще й не потрібна квартира буде! Вийде заміж за хлопця зі своїм житлом!

– Нічого страшного! – відповідали батьки. – Буде хлопець з житлом – добре. Але у дівчинки має бути свій куточок.

Нова квартира завжди позиціонувалася матір’ю як «квартира для Ксюші».

– Щоб у Ксюші в житті був старт! – пояснювала мати кращій подрузі, тітці Марині, і та шанобливо кивала.

Батькам Ксенії пощастило: квартира добудувати, хоч і зі значною затримкою. Будинок здали в експлуатацію, видали ключі, підписали документи. Батьки зробили там невеликий косметичний ремонт і пустили орендарів. Останні кілька років іпотеки були просто казковими – «квартира платила за себе сама».

Зараз іпотека виплачена, але квартира як і раніше здається. Ксенія поки все ще живе з батьками – так всім зручно. Ксенії двадцять п’ять, вона закінчила інститут, працює і зустрічається з чоловіком, з яким подейкують про весілля. Щодо житла Ксенія особливо не турбується – вона прекрасно знає, що у батьків для неї в запасі є квартирка на старт. Після весілля вони цілком зможуть жити там і збирати на розширення площі.

Ну хіба не про це вони твердили все дитинство? Чи не цим пояснювали чергове літо в місті, неможливість купівлі хорошого гаджета, поїздки за кордон.

А недавно Ксенія випадково почула розмову своєї матері з тією самою подругою, тіткою Мариною.

– Ви все-таки молодці, зробили доньці старт! – говорила Марина. – Не дивлячись на те, що було непросто, квартиру купили. У нас ось так не вийшло. Свого часу побоялися взяти іпотеку, а тепер вже і не під силу. Синові доведеться заробляти все з нуля, самому.

– Ох, Марін. Я ось теж останнім часом думаю, що зі стартом я погарячкувала. Мені п’ятдесят один рік, на роботі останнім часом дурниця діється. Цілком можливо, що залишуся на вулиці, і пенсія тепер нескоро. Чоловік хворий, з тиском теж. Гроші від оренди нам дуже до речі, а можливо, і взагалі залишаться єдиним доходом.

– Хм. Тобто ти передумала квартиру Ксюші віддавати?

– Ну, як би так, передумала! Слухай, вона не одна, у неї є хлопець, вони молоді, з освітою, з роботою, без дітей. Нехай заробляють разом і купують своє. Не так вже це й складно! На одну зарплату жити, другу відкладати – цілком реально! Ми з батьком якось впоралися, так у нас ще дитина була, а у них поки немає нікого! Ось нехай і збирають на перший внесок.

– Образиться дочка на тебе.

– А чому це вона повинна образитися? Ми її виростили, вивчили. На ноги поставили. Що у нас було, то і у неї. А тепер вона доросла людина, нехай заробляє сама. По-хорошому, вже вона батькам допомагати повинна!

Ксенія ще довго не могла збагнути почутого.

Так, в дитинстві Ксенія часто чула, що квартира – це її старт. Але чула тільки в розмові матері з третіми особами. Нерухомість і оформлена була не на неї, а на батьків, і розмови про те, що треба йти переоформляти, ніколи не було.

У той же час Ксюша навіть не сумнівалася ніколи, що, як тільки захоче жити окремо, поїде в «свою» однушку.

Даремно сподівалася?

Мати чинить нечесно і непорядно? А може, вона по-своєму права? Їм з батьком ресурс потрібніше, ніж молоді. До того ж вони його і заробили.

Джерело

Related Post

facebook